ЯК РОЗПОЧИНАЮТЬСЯ добрі справи? Із щирої розмови. Якось, при зустрічі з Чебаненко Оксаною Миколаївною, вчителем образотворчого мистецтва нашої школи, пожалілися одна одній, що трохи сумуємо за «живим» спілкуванням із учнями. То COVID, то ця страшна війна… І Оксана Миколаївна запропонувала на базі бібліотеки створити мистецький гурток, де діти мали б змогу щось творити, спілкуватися.
На початку приходило багато дітлахів. Та не всім до снаги годинами ліпити, вирізати. Це ж не розвага, а цілий творчий процес. Так залишилося троє дівчат, які за короткий проміжок часу навчилися вишивати, в’язати. Спочатку робили щось для себе, а потім вирішили спробувати своєю майстерністю допомогти армії.
Згодом до нас приєдналися діти-переселенці із Миколаєва та юні одеситки, для яких Приморське – це мала Батьківщина.
З чого розпочали? Із бісероплетіння. До цього ніхто із підлітків не володів такими навичками. Оксана Миколаївна запропонувала зробити брелки у вигляді жовто-блакитного серця. Діти невпевнено розглядали дрібні намистинки, тонесенькі голки. Але рядочок за рядочком, бісеринка до бісеринки і вже сяють оченята. Навчилися, зуміли! І нічого, що сиділи, не встаючи, чотири години.
Чесно, думала, що більше не прийдуть. Прийшли, сіли до роботи, із завзяттям виплітаючи легендарного пса Патрона. І знову чотири години дитячої праці…
МИ НІКОЛИ не знали до кінця, що будемо виготовляти наступного разу. Та коли до бібліотеки заходила Оксана Миколаївна, тримаючи у руках якусь величезну сумку чи коробку, ставало ясно – на нас чекає щось незвичайне.
А спостерігаючи, як на столі з’являлися тканина, фарби, палички від морозива, блискавки, папір, намистини, не зовсім розуміли, що з цього буде. Поколоті голками та обпечені гарячим клеєм пальці, невміння та відчай закінчувалися новими гарними поробками для благодійного ярмарку на користь ЗСУ.
А оскільки я не володію даром рукоділля, бо виявилося, що у мене «обидві руки ліві», то розповідала дітям щось цікаве і дивувалася їм. Вони такі славні, такі різні.
Ось Владислав Гетманець, єдиний хлопець серед дівчачого «царства». Він з Миколаєва. У цьому році закінчив школу. Атестат про середню освіту отримав по електронній пошті. Щось майструючи, юнак розповідав про рідне місто, про вибухи. Особливо щемливо було, коли слухали музику, під яку їх клас мав танцювати вальс на випускному вечорі.
Зовсім іншою, веселою та сміхотливою, є його рідна сестра Діана. Їй так сподобалося щось робити своїми руками, що вона була готова днями не виходити із бібліотеки і при цьому розповідати про улюблені музичні гурти.
А ще до нас приходили двоє дівчаток- одеситок. Це дві Софії, і обидві на прізвище Федорова. Одна Соня – дуже пунктуальна та зосереджена. Якщо щось не подобалося, морщила свого гарного носика і далі із завзяттям робила поробку, намагаючи довести все до ідеального стану.Друга Соня приєдналася до нашої акції трохи пізніше. І, як виявилося, вона вміє працювати з бісером. Чудові мініатюрні іграшки, перстні, значки, що були виставлені на продаж, це все її вироби. А ще, Софія- згусток спокою. Яка би не лунала музика, якби голосно не розмовляли діти, вона завжди у роботі.
І мої маленькі приморчаночки, такі рідні.
Маринка Бойко. Ох, і непосидюче дівчатко. Коли вона у бібліотеці, це завше весело та гамірливо. Встигала і сміятися і виготовляти вироби, при цьому щось розповідати та стискувати в обіймах хом’яка або собачку Арчі.
Проноза Кароліна. Вона найкраща подруга Маринці, і повна її протилежність. Спокійна. Врівноважена. За чотири години роботи могла сказати всього десяток слів, не підіймаючи голови від рукоділля. А ще вона – одна із найкращих моїх читачок.
Мельниченко Марія, дівчинка із надзвичайно гарною усмішкою. Але дуже сором’язлива. Як кошенятко, сидить, майструє тихенько і посміхається. А ще Маша дуже любить читати про козаків.
І нарешті, наша вчителька, наша майстриня – Чебаненко Оксана Миколаївна. Це дивовижна творча особистість, яка дивує професіоналізмом, винахідливістю та безкорисливістю. У її руках клаптики тканини чи паперу, якесь паліччя, нитки завжди перетворюються у гарні вироби. А ще вона шиє, в’яже, вишиває. І свою відпустку витрачає на дітей.
Знаєте, хочу сказати дякую і родинам цих підлітків. Адже кожного із них є своя домашня робота, а вони по чотири години декілька разів на тиждень пропадають в бібліотеці…
Інколи мами дзвонили, питали, коли дитятко прийде додому. Кажу: «Десь через годину». Хвилинне мовчання у трубці, а потім: «Ну, добре, хай закінчує, і відразу до хати».
Я так прискіпливо описала наш творчий процес, щоб ви зрозуміли, наскільки тяжко дався дітям благодійний ярмарок. Як вони хвилювалися, як переймалися сумою. Не для себе, а для воїнів ЗСУ.
Як вони раділи коштам, які приморчани і просто незнайомі люди, залишали у скриньці. Як дивувалися грошовим переказам!
Приємно, що до акції долучилися небайдужі односельчани. Це Колпак Олена, Литінська Тетяна, Жосан Наталя, Жосан Марія, Гончаренко Алла, Федорова Лілія, Гетманець Яна, Проноза Тетяна Миколаївна.
Окрема подяка нашим підприємцям Чумаченко Людмилі Олексіївні, Голубенко Ользі Олегівні, Летінській Євгенії Анатоліївні, які для проведення ярмарку безкоштовно надали серветки, поліетиленові пакети, столи та стільці. Скажете, дрібниця? Можливо. Але є таке чудове українське слово ПІДТРИМКА. І коли відчуваєш таку підтримку, хай навіть незначну, то розумієш не марність розпочатої справи.
І найголовніше. Кошти, а це 11110 гривень, ми перевели на придбання автомобіля для воїнів однієї із бойових частин. На сьогоднішній день їх транспортний засіб більше схожий на аплікацію із ізольованої стрічки. А завдання хлопців – приїхати на позицію, відстрілятися та швидко поїхати геть. Свою бойову роботу наші захисники зроблять у любому випадку, але чи не підведе старий автомобіль і чи зможуть вони врятувати свої життя, це вже питання.
Шановні земляки! Якщо в Україні є «Бандеро-автомобіль», то чому не може бути «Бессараб-автомобіль»? Якщо ми допоможемо воїнам зібрати необхідну суму (4 тисячі доларів), то думаю, хлопці не будуть проти такої назви. Головне, щоб були живі…
Якщо у когось є змога допомогти (навіть 10 гривень, це гроші), то ось номер картки Приватбанку: 5168-7554-3303-1131
Координатор – Берестецька Олена Станіславівна.
І ще раз дякую всім за вашу небайдужість і віру у нашу Перемогу!
Світлана ГРИЦЕНКО,
завідувачка сільською бібліотекою
с. Приморське
Публікацію підготовлено в рамках проєкту “Ми з України!”,, ініційованого Національною спілкою журналістів України”
FACEBOOK
TWITTER
