Чи є досудова доповідь для інспектора пробації лише функціональним обов’язком? Навряд чи інспектор, якому притаманна людяність, та який у спілкуванні очікує повну відвертість від правопорушника, не відчуває емпатію. Саме при складанні досудової доповіді обговорюються мотиви скоєння злочину, внутрішні переживанні від невідворотності покарання, спільно з інспектором проводиться детальний аналіз вчинку та з`ясовується готовність правопорушника до змін.
Зазвичай, ми, пробаціонери до цього прагнемо, така зустріч і розмова повинна стати першим містком довіри, справедливості з метою майбутнього впливу для виправлення. Сім`я є головним фактором захисту, це таке стабільне маленьке суспільство, де можуть завжди підтримати, саме на збереження родинних цінностей і сімейного порозуміння направлена основна наша робота. Складаючи досудову доповідь, ми враховуємо, що ніякі грати не можуть виправити, тому переважно, надаємо висновок: «вважаємо за можливе виправлення без ізоляції від суспільства». Але є випадки, коли попередні тяжкі злочини, досвід перебування у місцях позбавлення волі стає вирішальним при призначенні покарання. І це справедливо, людина яка утримувалась в місцях позбавлення волі тривалий час, мала зробити висновок щодо подальшого способу життя.
Зрозуміло, що після можна жалкувати, визнавати вину, розкаюватися, але саме у такому випадку : «словами лиху не допоможеш». Дуже важко сприймати це, якщо вирок щодо позбавлення волі стосується матері, яка має на утриманні єдину донечку, але майбутнє розтавання неминуче. Служби у справах дітей одразу після затримання будуть вирішувати питання стосовно необхідності і доцільності влаштовування дитини до спец закладу, але сьогодні, внутрішній обов`язок інспектора Б-Дністровського РС №2 пробації Загорняк Тетяни спонукав до розмови з дитиною і мамою. Обвинувачена після складання досудової доповіді постійно дзвонила, радилась, постійно розповідала про свою донечку. Ще на заході, який проводився психологом волонтером Галиною Аркадіївною Галкою обвинувачена дуже багато висловлювала переживань щодо можливого ув’язнення, відсутності родичів, близьких подруг, які могли б на тривалий час взяти дитину в свою родину. Тоді, на етапі досудового слідства, направлення дитини до дитячого притулку здавалось для обвинуваченої страшнішим ніж страта її самої.
Пройшов час, вирок був винесений… Призначене покарання у виді позбавлення волі не змінив навіть апеляційний суд. Час агресії минув, нескінченні сльози, образи на суддю, який не думає з ким дитина залишиться, нічого не вирішать, тільки можуть погіршити становище. У такому сприйманні можна ще глибше поринути в проблеми, тому данні обставини потребували суттєвого іншого погляду.
Визнання своєї вини і того, що крім тебе, ніхто не є винним в скоєному і в тому, що дитина залишиться з чужими людьми. Це важко довести… Ми, пробаціонери, неодноразово піддавались емоціями, жаліли, думали чим допомогти, самі доходили до крайності – забрати дитину в свою сім`ю, так як просила сама обвинувачена. Але потрібно розуміти, що беручись за справу, не можна нашкодити дитині. Такий поступок на все життя змінить відносини між дитиною і інспектором пробації, і в майбутньому може статися так, що розірветься контакт матері з єдиною донькою. Зрозуміло, мати зараз прагне ліпших умов для доньки, але психологічний зв’язок між ними повинен стати у пріоритеті.
Сьогодні відбулось очне знайомство з дитиною, раніше інспектор Загорняк Тетяна, спілкувалась з нею по телефону. Прийнятою інформацією від дитини, запобігаючи можливому булінгу в школі, інспектор Тетяна спілкувалась з директором. Сьогодні в котрий раз ми провели бесіду, спрямовану на усунення агресії до будь кого, до створення мети, до якої потрібно прагнути. Так, мама запевнила доньку, що буде сумлінною працєю заробляти умовно-дострокове звільнення, а донька вчитися і чекати.
Такий відрізок життя випадає на долю дитини, але потрібно жити з цим і прагнути до кращого майбутнього. Все найкраще у них попереду, ми в цьому впевнені! Тільки з такими думками, з такою вірою, з такою любов’ю один до одної треба йти на зустріч будь яким негараздам.
Алла Мукієнко, Білгород-Дністровський РС №2 пробації
FACEBOOK
TWITTER
