У прес-центрі Тузлівської громади розповіли про туристичну перлину – видатний Сольпром.

Лиман Бурнас заливає сольпром м’якими золотистими променями сонця і дивує відпочиваючих своїми чарівними видами…

Історична довідка

В архівних документах значиться: у 1848 році до Тузлів (назва того часу Тузла) на соляні промисли прибували із різних кінців і в різні місяці по 60 тисяч возів, їх вели 15 тисяч працюючих чумаків. І тут чумаки не лінувалися. Вони орали, сіяли, працювали у заможних тузлівських мешканців. Улюбленим місцем відпочинку чумаків була балка за Тузлами. Там вони пасли волів, вдихаючи запах лиманської хвилі і польових квітів, співали пісень. Інколи буйно веселились. Кажуть, звідси і пішла назва села, що біля Тузлів, – Весела Балка. Часто чумаки разом із тузлянами та іншими жителями навколишніх сіл наймалися на соляні промисли поденщиками.

Знаходилися промисли спочатку на Калфі (між Тузлами і Веселою Балкою), потім – на східному березі озера Бурнас. Старожили розповідали, колись від Калфи до Чорного моря через Бурнас (до морської коси) був дерев’яний пішохідний міст.

До 1856 року Тузлівський сільпром належав казні і давав 2, іноді 3 мільйони пудів солі в рік. Підприємець Чефалія на своєму промислі добував в рік 6-6,5, а то і 8 тисяч пудів солі. Для її добування робили басейни по 1 га. Їх оббивали дошками. В серпні, коли концентрація солі в лиманській воді доходила до 25%, в басейни запускали цю воду – сала мур – не більше 10-15 см, глибини. Сонце палило, випаровувалась вода. У вересні в басейнах залишався пласт соляних кристалів в 8-10 сантиметрів. Пласт цей ламали кирками, ломом вручну. Навантажували на тачки і по трапу везли її в бурти (дерев’яні ємкості).

Пізніше у 1918 році були встановлені транспортери, вузькоколійка з мотовозом, який тягнув до 1 тонн солі в кожній до кагатів (приміщень). Сіль роз’їдала шкіру на руках і ногах працюючих. Виробництво 1 пуда солі при Царській Росії обходилась в 2 копійки сріблом, а держава продавала тузлівську сіль по 27 копійок сріблом за пуд. Заробітна плата була мізерна. Прибуток – більше 20 копійок на одному пуді солі. Це була жорстока експлуатації робітників. Саме тому в 1863 році на Тузлівському сольпромі був бунт робітників проти подвійної повинності (байлика – безкоштовної перевозки солі на станцію і на пристань Бурнас селянами на своїх возах), за підвищення заробітної плати і покращення умов праці. Видобуток солі годував багатьох людей і довгий час. Починаючи з чумаків, що виконували особливу місію “ходіння по сіль”, закінчуючи організованим її промисловим збором.

Сьогодні від славного соляного промислу залишилася романтика та історія. Збережені природними умовами від соляних басейнів дерев’яні стовпчики нагадують, що декілька кроків історії назад тут кипіла робота. За рік солі добували кілька десятків тисяч тонн!

Зараз, разом з “цілющими властивостями” – соляними та грязевими ваннами, відпочиваючі забирають з собою незабутні враження від місця відпочинку на Лебедівці.