Їх накрила рашистська арта зовсім несподівано. І хоч вони добре окопалися, але уламки знаходили і там. Сашко лежав під стінкою окопу, та, щоб трохи відволіктись від вибухів, почав аналізувати, як орки довідались про їх місцезнаходження. Він на війні з перших днів, і міг професійно судити, як вороги їх могли виявити. В небі шастали рашистські дрони, але хлопці добре замаскувались, телефонами не користувались, бо ворожі станції їх швидко пеленгували. Незрозуміло. Черговий вибух неначе осяяв картини, які були вчора. До них прийшов місцевий, приніс деяку їжу та все роздивлявся, розпитував. Сашку він не сподобався, очі в нього недобрі були та й бігали туди-сюди, розмовляв швидко, жуючи слова.
Накрило їх добре. Двоє 200-их та й поранених чоловік десять. Як несподівано почався обстріл, так несподівано і закінчився. Сашко поділився своїми думками з командиром.
– Та ти маєш рацію. Візьми пару хлопців і постарайтеся в селі знайти цього «благодійника».
На сільській околиці вони зустріли молодицю, яка повідала, що декілька днів тому в село приїхав чоловік та поселився в покинутій хаті, яких тут немало. З місцевими не дуже спілкувався, звідки він, ніхто не знав. А живе «он в тій хаті».
Хлопці розійшлися та оточили хату. Пробирались непомітно, але все одно назустріч пролунала автоматна черга. Хлопці залягли, а Сашко, який був найближче до хати, миттю заскочив в сіни і через мить приклад його зброї опустився на голову ворога.
Полоненого віддали в СБУ, але трохи потовкли по дорозі, бо пручався. Шпигун, як потім виявилось, був офіцером ДНРської міліції і працював в нашому тилу.
З розповідей очевидців та учасників подій
Записав Василь Павлович ГАЛКА
Фото ілюстративне
FACEBOOK
TWITTER
