26 квітня 1986 року – день найбільшої в істо­рії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атом­ної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу вирвалась хмара радіоак­тивного пилу. Вітер поніс на північний захід небез­печні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, про­никали у воду.

За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колиш­ніх республік Радянського Союзу. На долю Біло­русі припало близько 60% шкідливих викидів. Від ра­діаційного забруднення постраждала і росія. Потужний циклон переніс ра­діоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії. Чорнобильська катастрофа стала одним із ка­талізаторів розпаду СРСР.

Спроби приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомо­ги потерпілим похитнули віру в “гуманність” комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників. Радянська влада про­ демонструвала безвідпо­відальність за долі людей. Перше офіційне повідомлення про аварію з’явилося лише через 36 годин – опівдні 27 квіт­ня на прип’ятському радіо оголосили про “тимчасо­ву евакуацію” мешканців Прип’яті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч. Вивезли 44,5 тисячі осіб. У Прип’яті залишилося 5 тисяч лю­дей, які були залучені до невідкладних робіт.

1 травня вітер з Чор­нобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко під­вищуватися радіаційний фон. А на Хрещатик ви­вели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня газети рясніли парадними повідомлення­ ми. Лише 2 травня радян­ське керівництво ухвали­ло рішення про евакуацію населення з 30-кілометро­вої зони навколо Чорно­бильської атомної станції – на 6-й день після аварії. Евакуювали понад 115 ти­сяч людей із 30-кілометро­вої зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорно­бильською зоною відчуження, до якої увійшли північ Поліського та Іван­ківського району Київської області (там розташована електростанція, міста Чор­нобиль і Прип’ять), части­на Житомирської області до кордону з Білоруссю.

У ліквідаційних робо­тах брали участь військо­ві хімічних, авіаційних, інженерних, прикордон­них родів, військові запа­су, вільнонаймані, медичні частини Міністерства обо­рони СРСР, Цивільної обо­рони (ЦО) та МВС СРСР. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків аварії брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли. Са­ме вони зупинили ще од­ну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність ра­діоізотопів, викинутих у по­вітря після аварії в Чорно­билі, була в 30 – 40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйона людей.

31 березня 2022 року­ російські військові, які за­хопили Чорнобильську АЕС ще в перший день нападу росії на Україну, в повному складі залишили територію АЕС і вируши­ли в бік Білорусі. Їхнє пе­ребування впродовж біль­ше ніж місяць на території стратегічного об’єкта спри­чинило занепокоєння не лише в Україні, але й за її межами. Адже будь-яке втручання в роботу АЕС може призвести до раді­аційної катастрофи між­ народного масштабу. На щастя, нічого подібного не сталося. Зате окупанти по­страждали від радіаційно­го опромінення. Підрозділи російської армії постійно перебува­ли в зоні відчуження, вико­ристовуючи її як тимчасову військову базу. Військова техніка, загальна кількість якої склала кілька сотень одиниць, довгий час пере­бувала в межах території, що має найвищий рівень радіаційного забруднення а також проїзджала десят­ки кілометрів по бездоріж­жю там, де останні 30 ро­ків взагалі не допускали пересування транспорту.

Окупанти розташувалися в районі “Рудого лісу” – міс­ця захоронення дерев, що після аварії на ЧАЕС прийняли на себе найбільшу дозу радіації. Ділянка вва­жається однією з найбільш радіоактивно-забруднених в Зоні відчуження. Здійснюючи там “земельні ро­боти”, орки отримали по­ тужне гамма-опромінення та ураження альфа- і бета- частинками. Спостерігаю­чи за діями росіян можна зробити висновок, що во­ни взагалі не розуміли, ку­ди приїхали, і як треба по­ водитися на цій території.

36 років минуло з мо­менту аварії на Чорнобиль­ській АЕС, але її наслідки для людства залишаються предметом обговорення світової спільноти. Дякуємо за подвиг. Вічна пам’ять героям, що від­дали своє життя у боротьбі з цією техногенною ката­ строфою! Пам’ятаймо, що людське життя – безцін­не, і будь-які експеримен­ти та наукові впровадження перш за все мають бути безпечними для люд­ства, для нашого майбут­нього, для життя на плане­ті Земля.