Громадянська журналістка Ірина Данилович перестала виходити на зв’язок з рідними зранку 29 квітня у Коктебелі. В той же день в домі, де вона проживала, без її участі співробітники ФСБ Росії провели обшук. В ході обшуку у батьків Ірини Данилович було вилучено всі телефони й іншу техніку, і через брак зв’язку вони кілька днів нікому не могли повідомити про те, що сталося. Про це повідомляють на сайті НСЖУ.

Як розповідали журналістам її рідні, люди, які проводили обшук, сказали їм, що Ірину Данилович обвинувачують у тому, що вона нібито «передавала нетаємну інформацію представникам іншої держави». Насправді Ірина Данилович працювала медсестрою в лікарні та вела сторінку в соцмережах, а також є автором кількох блогерських колонок, присвячених правам медпрацівників та проблемам охорони здоров’я на анексованому півострові.

5 травня стало відомо, що на камерах спостереження однієї із заправок в районі Феодосії є відеозапис моменту викрадення. За словами батька Ірини Данилович, на відео видно, що жінка в одязі, подібному до одягу його дочки, стоїть на зупинці в очікуванні автобуса. Туди під’їжджає чорна машина і з неї виходить кілька людей. Незважаючи на опір журналістки, ці люди силоміць заштовхнули її в машину та поїхали. Відеозапис батькові на заправці видати відмовилися, повідомивши, що можуть передати лише російським правоохоронцям. Однак забрати в роботу явний доказ насильницького викрадення людини ті не поспішали. А найняті сім’єю адвокати не могли розшукати Ірину, оскільки і в ФСБ, і в інших органах їм відповідали, що громадянки Данилович в них нема. Зокрема, що її нема, твердили адвокату також в СІЗО Сімферополя. Відповідь вони отримали лише через 8 днів. Лише 11 травня офіційно підтвердилася інформація про те, що Ірина Данилович, місцезнаходження якої було невідоме з 29 квітня, утримується у СІЗО Сімферополя.

Як повідомив журналістам адвокат  Айдер Азаматов,  після викрадення громадянську журналістку, координатора ініціативи «Кримська медицина без обкладинки» Ірину Данилович вісім днів утримували в управлінні російської ФСБ у Криму. За його даними, щодо Данилович проводили тестування на поліграфі та погрожували «вивезти в ліс до Маріуполя», якщо вона щось приховуватиме. Весь цей час Данилович давали їжу раз на день. Під кінець перебування в російській ФСБ, викраденій громадянській журналістці запропонували підписати порожні бланки в обмін на звільнення. Однак, її і в цьому обманули. Після того, як вона це зробила, Данилович повідомили, що в її сумці нібито знайшли 200 грамів вибухівки і відвезли її до суду для обрання запобіжного заходу.

Таким чином, виявилось, що Ірину Данилович підозрюють у незаконних діях із вибуховими речовинами або вибуховими пристроями (ч. 1 ст. 222.1 Кримінального кодексу Росії). Вона була заарештована 7 травня із залученням державного адвоката, попри те, що її адвокат Айдер Азаматов вісім днів шукав її, у тому числі в управлінні ФСБ та адвокатській палаті.

Аналітик Крим SOS Євген Ярошенко заявив, що поводження російських силовиків з Іриною Данилович може бути розцінене як тортури. Правозахисна організація КримSOS стверджує, що злочини російських силовиків щодо викраденої у Криму громадянської журналістки, координатора ініціативи «Кримська медицина без обкладинки» Ірини Данилович мають розслідуватись як військові злочини. «Міжнародне право забороняє тортури у будь-який час, у будь-якому місці та за будь-яких обставин – війна, окупація, надзвичайний стан тощо. Катування в окупованому Криму можуть підпадати під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду як військовий злочин або розслідуватись іншими державами в рамках механізму універсальної юрисдикції», – заявляє КримSOS. «Катування можуть включати навмисне заподіяння посадовими особами сильного болю, фізичного чи морального страждання, щоб отримати від певної особи будь-які відомості або визнання в якомусь вчинку», – зазначив Ярошенко.

Батько Ірини Броніслав Данилович розповів журналістам про свої спроби дізнатися про долю доньки після арешту. 75-річний Броніслав Данилович розповідає, що вранці у п’ятницю, 29 квітня, він із дружиною готував сніданок, вони чекали на доньку зі зміни. Але замість неї прийшов дільничний з оперативниками: «Мені пред’являють ухвалу суду: «Вам читати, чи самі будете?» Я вже старенький, мені 75 років, говорю: «Зачитайте». Мені зачитали абияк, половину я зрозумів, половини не зрозумів. Кажуть: «Підпишіть». Я підписав, але написав, що я не отримав копії. І розпочався обшук».

За словами Броніслава Даниловича, силовики, які проводили обшук, не представилися. Вилучили ноутбук та абсолютно всі, навіть давно непрацюючі, мобільні телефони. Також вони забрали кілька книг. «Старі історичні книжки, там навіть є рукописні, переписані. Пам’ятаю одну – з 90-х років читав, книгу Суворова, його справжнє прізвище Резун, «Криголам», решта не пам’ятаю. Було в мене 3 чи 4 такі книги», – каже Данилович про вилучену літературу.

Копію протоколу обшуку, опису вилученого майна ці «анонімні силовики» також не надали, через що Данилович відмовився ставити підпис і на оригіналі документів. 

Батько Ірини каже, що «Вже склалося враження, що її в живих немає, і треба по моргах шукати». «Як це може бути у демократичній країні? – дивується він. – Нехай вона, на вашу думку, найстрашніший серійний злочинець, але ви повинні були сказати, де вона знаходиться. Я не можу навіть порівняти із 90-ми роками. Тоді в нас працювали ОЗУ, та й ті хоч щось сказали. Вже складається враження, що її в живих немає, і треба по моргах шукати», – каже він і відразу додає, що сподівається на те, що дочка жива.

Як розповів батько, Ірина Данилович народилася 6 травня 1979 року у містечку Козяни Вітебської області Росії. «Ми до Криму переїхали 1983 року. Доньки, старша Оля та молодша Ірина, переїхали з нами. Виходить, що з нашої волі вона переїхала до Криму. Тут вона пішла до школи, вступила до медичного інституту, закінчила наркологічний факультет. Грошей тоді не було, вона перевелася на навчання до Сімферопольського медичного коледжу на фельдшерсько-акушерське відділення. Вивчилася, почала працювати. Якийсь час, 4 роки, жила у Білгороді. Працювала десь у адвокатурі, у самому місті Білгороді. Але ми вже старенькі, і вона повернулася до нас», – каже Броніслав.

Ірина після повернення з Білгорода відновила українське громадянство. На момент початку пандемії COVID-19 Ірина Данилович працювала у наркологічному центрі у Феодосії. Федеральна та регіональна влада обіцяла додаткові виплати за контакт з інфікованими хворими, проте обіцяного медики не дочекалися. Ірина розпочала активну участь у профспілковому русі, стала головою кримського відділення профспілки «Альянс Лікарів».

«Вона дізналася, що є профспілка, яка захищає медиків. Там подивилися, що вона працює досить активно, та запропонували їй очолити кримську регіональну організацію цієї профспілки. Я знаю, що вона ставилася до цієї роботи сумлінно. Поважала чужу думку, за своїми природними якостями могла захистити людину. Не боялася, не соромилася, і вступала в боротьбу відкрито», – розповідає батько активістки. За профспілкову діяльність довелося заплатити звільненням та довгими пошуками нової роботи, але від громадської діяльності Ірина Данилович не відмовилась. «Мабуть, лідерські якості у ній зародилися змалку. По-друге, вона прагнула кожному підставити плече, допомогти. Швидше за все, тому вона у цю боротьбу й пішла», – каже батько.

Журналісти сайту Крим.Реалії (спеціальний проект Радіо Свобода), як повідомляє кореспондент Сергій Мокрушин, познайомилися з Іриною Данилович у 2015 році. Вона була активісткою Українського культурного центру: на той час центр відкрив невелику філію бібліотеки у Феодосії та ним займалася Ірина. В інтерв’ю редакції у 2017 році Ірина розповідала, що пов’язала своє життя з Україною свідомо.

Після життя в Білорусі Ірина розповідає: «Пожила рік там. Я зрозуміла, що там ще гірше, ніж у Росії. Там дихати взагалі можна лише тоді, коли тобі дозволять. Ну і такий уже усвідомлений вибір – не хочу міняти паспорт. Нічого дорожчого за мою Україну не буває – тільки тоді я це усвідомила. Це був якраз уже тринадцятий рік», – згадала у 2017 році Ірина.

Анексія Криму була рубежем. «Для мене ось точка відліку пішла – «до і після». Тобто зі старих друзів мені довелося попрощатися з ними. Я ще тоді не знала, я не дивлюсь російських каналів, я не розуміла, звідки у них це все йде. Досі у мене друзі – тільки надбані після, – ділилася Ірина Данилович.

Внутрішній український паспорт Ірина відновлювала якраз перед анексією та отримала його перед референдумом, який Росія провела у Криму у 2014 році, і який Україна та низка країн світу вважають незаконним. У 2016 році її вперше затримали – на в’їзді до Криму через пункт пропуску «Чонгар». Ірину Данилович та двох інших активістів Українського культурного центру опитували співробітники ФСБ Росії. Задавали питання про те, навіщо вона їздила на материк, з ким спілкувалася. Тоді Данилович відпустили, але російські силовики у спокої її не залишили. У 2017 році Ірина розповідала редакції Крим.Реалії, як співробітники ФСБ намагалися схилити її до співробітництва. Викликали без повістки, тиснули та залякували, що визнають її український паспорт незаконним.

«Примушували написати список кримських татар, з якими я спілкуюся на роботі, які незадоволені. Я їм сказала, що вони звернулися не до мене, може, вони мене з кимось сплутали, у відділ кадрів їм треба, а не до мене з такими питаннями. Ну, загалом, я відмовилася. Була така невелика гра в поганий поліцейський – добрий поліцейський. Начальник вийшов, той який мене привів, Євген, почав: «Ну розкажи, розкажи, ну правда – ти в чомусь замішана? Знову ж таки, а чому в тебе паспорт 5 березня видано, ага, ти, напевно, за хабар його купила, ми ще з цим розберемося». Почав мене лякати паспортом, начебто він у мене незаконним шляхом десь придбаний», – згадувала Ірина. За її словами, тиск російських силовиків її не налякав. «Вона каже: «Я не можу, нехай мені навіть щось зроблять погане, погане, але я все одно боротимуся за справедливість». Ось це вона часто казала. Людей, каже, я розумію, що вони бояться правду сказати. Вони – «моя хата з краю», зі мною це не проходить», – зазначав Броніслав Данилович.

Ірина Данилович розповідала нашій редакції про те, що відчуває атмосферу страху у Криму. Хтось побоюється висловлювати свою думку, багато хто не знає про репресії та обшуки у кримських татар. «Бояться говорити. Іноді можуть там промовити пару слів, потім замовкають, бояться. Найстрашніше, що ці люди ще не знають, який пресинг іде на кримських татар. Вони не знають, що щодня з’являються у Криму нові політв’язні, вони не знають про обшуки. Вони не знають. Навіть я іноді ловлю себе на думці: прокидаюся, ось я прокинулася – ніхто не прийшов, отже вже не прийдуть», – ділилася Ірина враженнями від атмосфери у Криму у 2017 році.

Ірина неодноразово розповідала, що з державної медицини йдуть професіонали – після анексії Криму їм стало набагато складніше працювати. Люди звільняються, переходять до приватних клінік.

«Можу сказати тільки щодо нашого міста, наших медустанов. Фахівців не вистачає і функції кількох фахівців виконує та сама людина, просто поєднує дві ставки. І говорити про те, що він може надати якусь кваліфіковану допомогу просто фізично нереально. Люди йдуть і це позначається насамперед на хворих», – розповідала Ірина в інтерв’ю Крим.Реалії у 2018 році.

Коли почалася пандемія коронавірусу, Ірина Данилович відстоювала права медичних працівників, які працювали у ковідних відділеннях у лікарнях Криму. Вона розповідала про те, як керівництво закладів охорони здоров’я маніпулює статистикою для того, щоб позбавити медпрацівників права на спеціальні виплати, покладені на персонал, який працює з хворими на коронавірус.

2020 року Ірина Данилович почала боротися за права колег на профспілковому рівні: вона стала головою кримського відділення профспілки «Альянс Лікарів».

«Сьогодні ми створили відділення «Альянс лікарів Криму». Для нас це було непросте рішення. Але ми зробили свій вибір тому, що вичерпали свій ресурс терпіння, постійно стикаючись з порушенням прав медпрацівників, свавіллям та неналежним ставленням з боку керівництва», – говорила Ірина про створення підрозділу організації. За профспілкову діяльність довелося заплатити звільненням та довгими пошуками нової роботи, але від громадської діяльності Ірина Данилович не відмовилась.  

В останні роки Ірина займалася і громадянською журналістикою, вона співпрацювала з декількома медійними та правозахисними ініціативами («InЖир-медіа», «Кримський процес») і вела власний проект «Кримська медицина без обкладинки», де поширювалася інформація про права медичних працівників. «Коли я побачила таке хамство, таке ставлення до лікарів, які рятують чиєсь життя, коли я побачила ставлення керівництва лікарні до цих людей, як боярина до кріпаків – я не змогла стриматися. Я вважаю, що гідність – це найголовніше, що має людина. І тепер мене неможливо зупинити жодними залякуваннями, звільненнями, ще чимось. Я піду до кінця. Я вважаю, що якби всі співробітники нашої лікарні, інших лікарень, усі медпрацівники не боялися, а говорили та відстоювали свої права, у керівництва не було б можливості поводитися таким чином», – говорила Ірина.

6 травня Ірина мала день народження. Імовірно, активістку тримали на той момент у СІЗО Сімферополя. Друзі принесли до будівлі подарунки, щоби якось її підтримати. На тринадцяту добу після викрадення в СІЗО Сімферополя адвокату підтвердили, що Ірина Данилович не виходить у них. Відносно неї ведеться слідство Управлінням ФСБ Росії по Криму за підозрою в незаконних діях з вибуховими речовинами або вибуховими пристроями. 

Громадська журналістка Ірина Данилович є політв’язнем відповідно до критеріїв Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), повідомив аналітик правозахисної організації «КримSOS» Євген Ярошенко. Викрадення та ув’язнення Ірини Данилович відповідає трьом із п’яти критеріїв, згідно з якими ПАРЄ вважає особистість політв’язнем. Як зазначили в організації, Данилович позбавили волі із порушенням багатьох прав, передбачених конвенцією з прав людини. «Зокрема, затриманій не дозволяли зв’язатися зі своїми рідними та адвокатом. Без жодних звинувачень її тримали у будівлі ФСБ протягом восьми днів, неналежним чином годували та погрожували вивезти до лісу. Обвинувачення Данилович, ймовірно, не пов’язане із правопорушенням – потерпіла стверджує, що російські силовики підкинули їй вибухову речовину після допитів у ФСБ», – заявляють у правозахисній організації. Там наголошують, що звинувачення Данилович «виглядає як результат несправедливого розгляду справи, викликаного політичними мотивами», а свідченням цього може бути фальсифікація справи та переслідування Ірини Данилович за критику системи охорони здоров’я у Криму.

«Подібні звинувачення у придбанні, зберіганні чи перевезенні вибухових речовин раніше висувалися політв’язням Олегу Приходьку, Денису Кашуку та Юнусу Машаріпову», – зазначив Ярошенко. А також фрілансеру Радіо Свобода Владиславу Єсипенку. 

В організації нагадали, що громадська журналістка Ірина Данилович зазнала тортур з боку російських силовиків під час утримання її у будівлі ФСБ, що є військовим злочином і може розслідуватися Міжнародним кримінальним судом.

Кримська правозахисниця Лутфіє Зудієва каже, що історія Ірини Данилович – це тривожний сигнал, який може означати повернення російських силовиків до репресивних практик 2014-2015 років, які не виключали викрадення людей, деяких з яких, як Ервіна Ібрагімова, не можуть знайти досі.

«Таке відчуття, що стався відкат до раннього періоду Криму після 2014 року, коли людей викрадали, вони зникали безвісти, і ніхто нічого не знав. В останні кілька років встановився якийсь звичний алгоритм: людину забирають, до неї не допускають адвокатів…», – каже правозахисниця.

Прокуратура Автономної Республіки Крим розпочала кримінальне провадження за фактом незаконних обшуків та затримання Ірини Данилович.

Громадські організації України вимагають звільнення громадянської активістки Ірини Данилович.