«Коли буде зрублене останнє дерево, коли буде отруєна остання річка, коли буде спіймана остання рибина, тільки тоді людина зрозуміє, що гроші не їстівні» (Індійська мудрість).

МИ вже на собі відчуваємо прогнози вчених, що клімат на планеті стає все спекотніше, міліють водойми, перетворюються в пустелі поля. Все важче стає дихати. Ми ковтаємо гаряче повітря і шукаємо порятунок від пекла. Єдиний порятунок для людини в цих умовах – зелені насадження. Тим більше у нас, на Одещині, в причорноморських степах, кожен гай, кожен, навіть невеликий, лісовий масив сприймається  по-особливому,  зовсім не так, як в Карпатах або на Волині. Кожна, навіть найменша зелена посадка дерев або чагарників розповідає про те, як сюди, в цю обпалену степ прийшла людина, посадила і виростила свій, нехай і символічно малий, ліс. І все ж, як цих лісових острівців мало! І як боляче бачити зрубані стовбури та крони дерев і усвідомлювати, що тут замішаний людський фактор.

Хто не пам’ятає наш славний дубовий гай або «дубовую рощу» із чистим повітрям та яскравою зеленню? Не одне покоління жителів нашого міста полюбляло відпочивати там сім’ями у святкові чи вихідні дні. Але тепер ми можемо тільки згадувати про цей прекрасний дубовий гай, який ще в п’ятидесяті роки минулого століття висадили наші пращури – батьки, дідусі та бабусі. На превеликий жаль, гаю фактично немає  – його спиляли на дрова. 60-річні дуби діаметром біля основи до 80 см просто “скосили” поспіль, спиляні сотні дерев і на їх місці залишилися лише пеньки. Подивіться на фото, такий вигляд має наш дубовий гай.

Пам’ятаю, як починалось будівництво нашої районної лікарні: на порожньому полі, де раніше був стадіон. Потім цю територію озеленили, захистили від пильних вулиць. Яка краса!

Так, ця краса – стометровий ряд струнких туй – збереглася вздовж вулиці Романа Гульченка, а ось по вулиці Василя Тура, де проходить міжнародна траса з інтенсивним рухом транспорту, дерев майже не залишилося, і відповідно захисту від пилу тут немає. Дуже прикро, що замість знищених дерев нічого не посаджено.

Чому міські лікарні в Арцизі та Ізмаїлі, навіть сільська амбулаторія в Тузлах знаходяться в зелених «оазисах», а територія нашої лікарнї поступово оголяється, знищуються дерева, які росли тут десятиліттями.

До чого я це пишу? Останній випадок мене дуже обурив. Виділили місце під будівництво чергових торгових точок по вулиці Тура. Гадаю, ні для кого не секрет, що у нас в місті, крім магазинів та споруд, призначених для дрібнороздрібної торговельної мережі, нічого не будують. Так ось для розміщення данних торгівельних ларьків треба зруйнувати не тільки мур, а й спиляти туї, які вже півстоліття ростуть перед будівлею, де знаходиться станція швидкої допомоги. Аргумент «Ми посадимо молоді дерева» не дуже переконливий. Поки вони виростуть, всі шкідливі викиди від двигунів автомобілів та пил з дороги, піде на територію лікарні. Садити нові дерева треба, але не слід знищувати багаторічні зелені насадження. Природа не пробачить нам такі експерименти. Хтось сказав, що «Бог завжди пробачить, людина – іноді, а природа – ніколи»!

Мені здається, що в недалекому майбутньому ми будемо проживати, як і наші прадіди, в посушливому Буджацькому степу з його літніми суховіями і безсніжними полями взимку, допоки кожен з нас не зрозуміє, що це наша батьківщина, що кожний маленький кусочок землі – це наше велике багатство, яке ми маємо передати нащадкам. І поки ми це не усвідомимо і не навчимося відповідально і бережно відноситись до природних ресурсів нашої країни, до кожного клаптика землі, до кожного дерева, допоки ми не навчимося відповідати перед собою, людьми, законом, нащадками за свої вчинки, доти і будемо так жити, знищуючи себе і все навкруги, залишаючи своїм дітям в спадщину пустелю.

Тільки кожен із нас особисто відповідає за те, що відбувається у нього вдома, на його полі, у рідному селі, районі, країні. Так давайте збережемо багатства своєї країни, підтримаємо Президента України Володимира Зеленського,  який ініціював екологічний проєкт «Зелена країна», мета якого – збільшити площу лісів в Україні, посадити мільярд дерев за три роки.

Хіба ми можемо їх тільки знищувати?

Валерій Горб, в 2000-2002 роках інспектор південно-західної  екологічної інспекції