Справжніх вчителів-наставників не так багато. Але всі, кому пощастило навчатися у Бєлоус Валентини Василівни, підтвердять, що вчилися саме в такого вчителя.
Марина ТИМОШЕНКО:
Валентина Василівна була особливою, не такою як всі. Вона була не просто гарною та високо кваліфікованою вчителькою, це – добра, щира, усміхнена жінка, яка завжди могла допомогти та підтримати. Якщо щось було не зрозуміло на уроці, то ми поверталися до теми знову. Я не пам’ятаю, щоб вона кричала на нас чи ображала. На її уроки біології я йшла з великим задоволенням і любила цей предмет. Правду кажуть, що від вчителя дуже багато чого залежить. І я дякую їй за знання, за тепло, увагу та щирість, яку відчував кожен з нас. Світлий спомин про нашу Вчительку назавжди лишиться у наших серцях.
Людмила ЗУБАК:
Важко зараз висловити те, що відчуваємо ми з однокласниками! Для всіх нас Валентина Василівна була не просто класною керівницею! Вона була прикладом, наставницею та великим другом!
Хочеться подякувати їй за те, що виходячи з батьківської хати за поріг, ми проходили до мами в школу. До людини, яка в будь-якій ситуації завжди буде з тобою! Її підтримка була безцінною!
Не злічити всіх ситуацій, коли вона приходила нам на допомогу, надавала підтримку, давала раду, допомагала всім, чим могла.
Тисячу разів говоримо вам спасибі за це! Ми вас любимо, цінуємо і дуже пишаємося такою педагогинею! І хоч більше Вас не буде з нами поруч, в наших серцях Ви залишаєтеся навічно!
Альона ЄВЧЄВА:
Валентина Василівна була другою мамою. Вона знала про нас іноді навіть більше, ніж рідні батьки. Завжди була з нами, в «темі», не зважаючи на поважний вік. Активна, весела, справедлива. Її завжди відкрита посмішка, підфарбовані губки… Манера якось підмигувати очима, коли жартувала. Дуже багато хотілося б написати. Але знаєте, що дуже сумно? Не так повинна була зустріти старість така з великої літери Людина, Вчителька, Діячка. І від цього надзвичайно прикро. Нелегка в неї була доля, але вона завжди трималася на позитиві. Такою веселою та життєрадісною вона в моїй пам’яті залишиться назавжди.
Олена МАКРУХА:
Пам‘ятаю, як у випускному класі ми святкували останній дзвоник так, наче це було вперше і в останнє. Ми такі файні дівчатка наряжені у шкільні форми та з бантиками, вже до обіду були добряче «заряджені» із середини. І пішли гуляти центром міста. І тут нам на зустріч іде Валентина Василівна… Ми ж, звичайно, впевнені у тому, що по нас нічого не видно, мило вітаємось і про щось розповідаємо. Але я впевнена, що Валентина Василівна все зрозуміла – по її погляду читалося ВСЕ. І коли ми вже думали «ОТ ТЕПЕР ТОЧНО – ХАНА» вона каже «Ну… до зустрічі на екзаменах»!
Ідемо додому… думаємо…, що батьки вже в курсі про те, що їхні діти ходили «наряжені» по всіх Татарбунарах, але нас ніхто не видав. Ні батькам, ні вчителям, ні директору. Навіть на екзамені Валентина Василівна і вигляду не подала. Напевне, розуміла, що ми ще молоді й дурні. Бути вчителем і другом – велике уміння, яким вона володіла. Вона тримала наші секрети, але і вчасно давала доброго прочухана. Дякую щиро Вам за яскраві шкільні роки.
Анна ГЛАДАРЕНКО:
Сувора, вимоглива, відповідальна, небайдужа до учнів. Вчитель, який умів закохати у свій предмет.
Безмежно вдячна за все!
Ольга ЗЕЛЕНЯНСЬКА:
Навіть після закінчення школи я завжди тримала зв’язок з Валентиною Василівною, і вона завжди була на позитиві, мала гарні поради і була для мене як подруга, ні, ні, не бабуся, або класна керівниця, а саме як подруга. Багато теплих спогадів пов’язано з Валентиною Василівною. Ні для кого не секрет, що вона була вчителем від Бога.
«Заслужений учитель України» – це було гордістю, що така людина навчала мене. На той час не було інтернету, не було стільки доступу до інформації як сьогодні. Я не знаю, в яких джерелах вона знаходила ті факти і різні історії, які були настільки цікаві і захоплюючі, що хотілося їх слухати і слухати. А які класні години вона проводила! Це не та класна година, де ми обговорювали успішність і поведінку нашого класу. Це були різні вікторини, цікавинки… Ми спілкувалися та сміялися. Найбільше мене завжди дивувало, що вона знала майже все.
Не знаємо задачу по геометрії – швиденько допоможе. Як вирішити задачу по хімії? Немає біди, швиденько пояснить, як треба зробити. Не знаєте, що робити із задачею по фізиці? Також допоможе. Це була наче якась надздібність, яка не могла не дивувати: ЯК ВЧИТЕЛЬКА БІОЛОГІЇ МОГЛА ЗНАТИ ВСЕ?!
Я буду дуже сумувати за вами, Валентино Василівно, і я ще довго буду звикати, що вже не зможу подзвонити, привітати зі святом, спитати, як ваші справи і почути ваш голос і сміх.
Анастасія ШАПРАНОВА:
Валентина Василівна – професіонал своєї справи і приклад для наслідування. Стримана в емоціях, ніколи нікого з нас, учнів, не ображала, не принижувала нашу гідність, до усіх ставилася однаково. Усі учні у класі для неї були рідними дітьми.
Ліна СОСНА:
У березні був рік, як померла моя мама, і я осіла в Татарбунарах, щоб продовжувати мамину справу. Валентину Василівну я бачила досить часто, періодично допомагала їй із закупівлею продуктів. Вона завжди цілувала мене при зустрічі, і проводила своєю яскравою усмішкою. Коли ми зустрічалися, то говорили з нею мінімум по пів години. Остання наша зустріч сталася, коли випав сніг. Вона вийшла на ринок з тачечкою. Я їй кажу: «Валентино Василівно, ви куди ж вийшли? Зателефонуйте, я привезу все, що треба». А вона: «Дякую тобі! Але то вже іншим разом, тільки номер свій напиши на папірці». І пішла. Не в її принципах було просити по допомогу.
У мене був шок, коли я дізналася, що Валентина Василівна померла. Після закінчення школи вона перестала бути суворою класною керівницею, а стала для мене лагідною бабусею. Давала багато гарних порад, цікавилася моїм особистим життям, іноді навіть сльозу пускала через мої розповіді.
Мені дуже пощастило мати таку вчительку, яка навчила мене ніколи не падати духом, і усміхатися, щоб не відбувалося.
Царство небесне вам, Валентино Василівно. Спочивайте з миром.
Євгенія УЛЬЯНКІНА:
Білоус Валентина Василівна – яскрава постать із мого шкільного життя. Вона дійсно вирізнялася поміж інщих вчителів. Завжди була наповнена енергією і ганяла по всій школі з шаленою швидкістю, з ніг до голови обвішана таблицями з біології, які перезаряджала у своїй підсобці біля бібліотеки. Вона неймовірно любила свій предмет і усіляко намагалася вкласти знання і до світлих голів своїх учнів. Запитайте мене щось з біології – я вам мало, що відповім, але одне скажу точно, його викладала людина, яка кайфувала від кожного процесу фотосинтезу, і завжди була готова розповісти про інфузорію туфельку.
Я завжди казала Валентині Василівні, що їй треба було йти в «ОРГАНИ». І зовсім не тому, що вона ідеально знала будову тіла, а тому що завжди знала УСЕ і про УСІХ зі свого класу. І досі ми не з’ясували з однокласниками, хто їй зливав інформацію.
Валентина Василівна – фантастична класна керівниця, хоча 20 років тому нам здавалося, що вона занадто нами опікується. Та, озираючись назад, я розумію, наскільки нам пощастило…
Наша класна… Ви вигризали для нас нагороди, у будь-яких ситуаціях були на боці учнів, ловили нас за школою і відправляли на уроки, завжди відстоювали для нас право на проведення шкільних вечорів, і щиро раділи перемогам класу, яких завдяки Вам було багато.
Ви ніколи не хизувалися званням «ЗАСЛУЖЕНОГО ВЧИТЕЛЯ УКРАЇНИ», завжди шарілися, коли Вас так представляли. Проте ви дійсно заслуговуєте цього звання.
Ви ЗАСЛУЖЕНО, назавжди, залишитеся найкращою «КЛАСНОЮ» в моєму серці.
І навіть пішовши з життя, Ви знову об‘єднали свій «Б» клас.
З повагою та вдячністю ВИПУСКНИКИ 2003 року,
ЗАВЖДИ ВАШ 11-Б КЛАС
Приносимо щирі співчуття рідним і близьким.
Пішла у вічність на 87 році життя Валентина Василівна Білоус, Заслужений учитель України, Відмінник народної освіти України, вчитель-методист, учитель біології вищої категорії… Перелік її титулів і нагород можна продовжувати, але з пам’яті зринає її щира, відкрита усмішка, енергійна вдача, цікаві, насичені уроки життя, велика працездатність, що була прикладом для її учнів, вихованців, колег. А свою мудрість, цілеспрямованість і своє любляче серце вона передавала їм, своїм дітям…
Її шанували колеги, побоювалося начальство, бо була чесною, прямолінійною і справедливою. Своїм молодшим колегам, молодим педагогам передавала свій багатий досвід. Її називали метром освіти, бо була в нас високим авторитетом і носієм мудрості та глибоких знань!..
І ТЕПЕР ЇЇ НЕМАЄ З НАМИ… УЧИТЕЛЮ, ПЕРЕД ІМ’ЯМ ТВОЇМ, СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ В ПОШАНІ ТА СКОРБОТІ…
Альбіна ВИТОВТОВА, заслужений вчитель України
ЖИЛА собі людина: творила, любила, надихалася, експериментувала, досягала, навчала, виховувала, вела за собою, приймала гостей, ростила дітей та квіти…
Валентина Василівна Бєлоус народилася 18 січня 1937 року в місті Бухаресті. Важке дитинство залишило її сиротою з двома маленькими сестричками, та віра у власні сили не зрадила. Після закінчення середньої школи почала працювати в Татарбунарському райкомі комсомолу. Згодом її обрали другим секретарем райкому. Заочно закінчила агрономічний факультет Одеського сільськогосподарського інституту. З 1961 року почала працювати вчителем біології в Татарбунарській середній школі, а згодом – Татарбунарського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія». В 1986 році заочно закінчила біологічний факультет Херсонського педінституту.
Вся педагогічна діяльність Валентини Василівни була спрямована на розвиток інтересу учнів до навчання та виховання в них чесності, людяності, віри в добро і справедливість. Вона – майстер своєї справи. Її уроки були творчою лабораторією, в якій школярі залучались до розв’язку пізнавальних задач та самостійного пошуку знань. Її учні були переможцями районних, обласних, всеукраїнських олімпіад, конкурсів науково-дослідницьких робіт Малої академії наук, еколого-натуралістичних акцій. Валентина Василівна неодноразово була відзначена грамотами в номінаціях районного комплексно-цільового проєкту «Лідер освіти» на серпневих педагогічних конференціях. За сумлінну роботу нагороджена медаллю «Ветеран праці», мала кваліфікаційну категорію «Спеціаліст вищої категорії», звання «Вчитель-методист», відзнаку «Відмінник народної освіти України». За активну працю в галузі хімії та біології була обрана однією з учасниць конкурсу на грант та звання «Соросівський учитель» Міжнародної Соросівської програми освіти в галузі точних наук (ISSEP). Наказом Президії Верховної Ради Української РСР в 1987 році Валентині Василівні Бєлоус присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель Української РСР».
А ще була люблячою дружиною та матір’ю, яка, на жаль, дуже рано втратила чоловіка та залишилася з двома синами Олегом та Олександром. Саша рано пішов з життя. Материнське серце змушене було прийняти і цю втрату. Бо знала, що мусить, знала, що потрібна. Її опорою, надією і гордістю став молодший син Олег, генетик, кандидат медичних наук.
Після виходу на пенсію Валентина Василівна продовжувала працювати вчителем біології, була класним керівником. Дуже вимоглива до себе та інших, відповідальна, принципова, щира, в разі необхідності готова була прийти на допомогу, мала свою думку і завжди вміла її відстояти.
Хтось із великих сказав: «Коли помирає особистість, світ стає біднішим, бо втрачає те, чим вона жила, як сприймала все, що її оточувало, якою багатою і щедрою була її душа, сутність». Валентина Василівна – особистість, дружина, мати, вчителька, яка виховала не одне покоління учнів, уміло навчаючи їх мудрості та життєвій стійкості.
Бєлоус Валентина Василівна – Людина прекрасної душі, відкритого і доброго серця – пішла з життя 08 лютого 2024 року. Світла пам’ять про неї завжди буде жити серед рідних, друзів та колишніх колег.
Людмила КІЧУК, голова профспілкової організації Татарбунарського ліцею
FACEBOOK
TWITTER
