Андрій Сидорович переїхав з Чернігова в село після того як овдовів. Залишив доньці квартиру, а сам пішов працювати лісником. Роботу цю він знав і любив, бо батько і дід були лісниками і багато чому навчили хлопця. 62-річного, але ще міцного чоловіка, прийняли із задоволенням, так як з кадрами на селі сутужно. Андрій Сидорович поселився в одній з трьох хат, закинутого хуторка в глибині лісу, підремонтував житло, завів невелике господарство, так і жив. Кожного ранку він з Діком, так звали дебелу дворнягу з родословною всіх собак округи, обходив свою ділянку, де знав кожне дерево, кожний кущик, кожного звіра. Дочка провідувала рідко, але звонила щодня. Таке життя йому подобалось, люди поважали, свіже повітря, що ще треба. Інколи навідувався в село, що розкинулось в долині біля лісу. Тут друзів залишилось чоловік п‘ять, в основному однолітки. Він же з ними виріс, так що є про що поговорити, що згадати з минулого.
Того ранку він прокинувся від гуркотіння і гулу. Але як колишній військовий зрозумів – це працює артилерія. Війна? Мабуть. До кордону з Білоруссю якихось 50 кілометрів. Невже все-таки наважились? Подзвонив доньці, довго не відповідала. Потім відзвонилася і сказала, що з чоловіком і дітьми знаходяться в підвалі, бо Чернігів бомблять.
Село рашисти спалили, хати ж були всі дерев‘яні. Жителі розбіглись хто куди. Багато загинуло, особливо стариків, яких в селі було більшість. В хутір до нього приїхали УАЗом як до себе додому. Спочатку застрелили свиню і завантажили в машину, благо Дік втік і заховався десь в лісі. Потім обнишпорили в кімнатах, забрали резинові чоботи, бушлат, телевізор і білизну. Знайшли карабін, сказав, що йому видали як ліснику, тому побили, але не застрелили. Ну й за це Слава Богу. А от двухстволку німецьку «Зауер», що батько з війни приніс не знайшли, та й набої також. Тоді точно би застрелили.
Рашисти поїхали. Андрій Сидорович витягнув з-під стріхи рушницю, протер її, дістав з-під ясел в сараї набої, покликав Діка, який озираючись трохи перелякано вийшов з лісу і направився по старому маршруту, котрий він щоденно проходив. Прийшовши кілометра два, він майже в себе перед носом почув автоматну чергу, потім радісний крик. Зупинився за деревом, побачив як два орки підбігли до вбитої косулі. Старенька рушниця не підвела, два постріли прозвучали майже одночасно, і поки вороги бились ще в конвульсіях, підібрав два автомати та декілька магазинів. Рахунок відкрито.
А через тиждень в цих лісах, де не вивітрився ще й досі дух партизанщини, діяв загін, який очолив Андрій Сидорович як колишній військовий. Загін нараховував не більше десяти чоловік, але вже добре насолив рашистам. На рахунку танк, декілька спалених автівок і немало орків. Вони узлісся об’їжджали десятою дорогою. Та це їх не рятувало.
З розповідей очевидців та учасників подій
Записав Василь Павлович ГАЛКА
Фото ілюстративне
FACEBOOK
TWITTER
