«Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ані до справи, ні до учня. Якщо учитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він – досконалий учитель» (Л. Толстой)
СПРАВЖНЬОМУ вчителю обов’язково притаманні любов до рідного краю, палке захоплення професією, людяність, чесність, скромність. Саме така неординарна, творча, закохана у свою роботу Педагогиня з великої літери Василькіна Людмила Іванівна.
Вона починала свою педагогічну діяльність в далекому 1966 році в селі Вишневе. Після закінчення Одеського педагогічного інституту імені Ушинського Людмила Іванівна працювала в Татарбунарській середній школі, а потім в школі №1 імені В.З. Тура. Працювала сумлінно, натхненно, творчо. Зробила вагомий особистий внесок у справу навчання та виховання учнівської молоді, віддаючи чистим, юним душам свої знання та мудрість. Недарма для багатьох учнів в школі математика стала улюбленим предметом. У повсякденній роботі Людмила Іванівна була прикладом сумлінного і благородного ставлення до справи. Вона завжди залюбки ділилася досвідом з колегами та молодим поколінням. Багато років була керівницею районного методичного об‘єднання вчителів математики.
Зараз Людмила Іванівна на заслуженому відпочинку. Тепер увесь свій час вона присвячує своїм улюбленим семерим онукам. Вчить їх та виховує, допомагає виконувати домашні завдання, говорить про звичайні людські цінності: доброту, милосердя, взаємодопомогу. І кожне її слово, слово вчителя – це ще одна цеглинка, що вибудовує людину – гідну, чесну, щиру. І як результат, вони її слухають, люблять і поважають.
Міцного здоров’я Вам, Людмило Іванівно, сімейного затишку, гарного настрою на многії літа.
Лідія ГОРБ, вчителька Татарбунарського ліцею імені В.З. Тура
ВАСИЛЬКІНА Людмила Іванівна для мене є втіленням терпіння і мудрості, взірцем стійкості, мудрості і професіоналізму. В Святому Письмі сказано: «А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава» (Якова 3:17). Саме такою є наша Людмила Іванівна. Вона терпляче, з любов’ю вчила своїх учнів математики, допомагала слушними порадами мені в роботі. По сьогоднішній день вона є мудрим наставником і люблячою бабусею своїм онуками.
Все можна пережити в цьому житті, поки є для чого жити, кого любити, про кого піклуватися і
кому вірити. Живіть, дорога Людмило Іванівно, довго-довго в доброму здоров’ї в оточенні близьких і рідних людей, щоб Ваша любов і турбота ще довго зігрівала серця Ваших дітей і онуків.
Тетяна МІНЧЕВА, завучка Татарбунарського ліцею імені В.З. Тура
ЦЬОГОРІЧ відзначає вік «золотої осені» людина зі щирою душею, з іскоркою любові в очах Василькіна Людмила Іванівна. Її професійний шлях від учителя математики до заступника директора з навчально-виховної роботи викликає захоплення. Це без перебільшення людина величезного досвіду педагогічної діяльності, віддана своїй справі, компетентна, уважна, інтелігентна та цілеспрямована, з якою мені пощастило працювати пліч-о-пліч багато років.
Людмила Іванівна гармонійно поєднує в собі жіночу мудрість, сильну волю, інтуїцію, високопрофесійний підхід до справи, уміння приймати складні рішення та втілювати в життя інноваційні проєкти. Створені її зусиллями Школа молодого вчителя, педагогічної майстерності, клуб педагогів-ветеранів стали традиційними в нашій Школі Людяності.
Ви зробили багато добрих справ, і тому, як ніхто інший, щиро заслуговуєте на теплі слова вдячності та щирі побажання.
Тетяна ФЬОДОРОВА, завучка Татарбунарського ліцею імені В.З. Тура
ПОНАД 40 років тому ми разом з Людмилою Іванівною йшли по шкільній стезі. Пліч-о-пліч працювали і як класні керівники, і як предметники. і завучем Ви були, поки не посивіли наші скроні. Але більше я пам’ятаю Вас, як вчителя-предметника. Ви змогли математику, яка для багатьох учнів
була складним та неулюбленим предметом, зробити доступною і зрозумілою. Ви завжди турбувалися про дітей, дбали про дисципліну своїх учнів, їх зовнішній вигляд, віддавала учням свої знання, любов, сердечне ставлення, і недаремно, бо залишили в їхній пам’яті глибокий слід вдячності. Ви скрізь були поряд із своїми вихованцями: і на уроках, і в позакласні часи, і в таборі праці і відпочинку. Для вас вчитель – це більше, ніж професія, це – покликання всього життя. Колишніх вчителів не буває. Ще додам, що нас з Вами єднає не тільки школа, а і міцна дружба: ми разом проводили свята, зустрічі, разом мандрували…
Поважаю, шаную Вас, вдячна за все.
Наталія ЧИЯЧЕНКО, вчителька зарубіжної літератури Татарбунарського ліцею імені В.З. Тура
МЕНІ пощастило бути ученицею Вчительки від Бога Людмили Іванівни Василькіної. Впевнена, що саме пощастило, оскільки до зустрічі з Людмилою Іванівною мене, як гуманітарія, точні науки, м’яко кажучи, не надихали…
Але після перших уроків досконалої Вчительки темрява розсіялася і з’явилась впевненість, що
цифри можуть бути привітними, а математика – це просто і легко, а іноді навіть цікаво!
Спокійна, виважена й толерантна форма подачі навчального матеріалу робили його доступним
для розуміння. Це у Людмили Іванівни поєднувалося з вмінням створити на уроці дружню атмосферу до учня, який щось не розуміє…
Вчителю доводиться постійно контактувати з людьми. А в цій справі не обійтись без величезного терпіння і вміння розуміти. Людмила Іванівна є втіленням нескінченного педагогічного терпіння, вона була готова в десятий раз повторити розв’язок заплутаного рівняння…
Сьогодні я згадую все це з почутттям легкого смутку і справжньої подяки. Можливо тому, що
дитячі спогади завжди нас роблять сентиментальними. А, можливо, речі і знання, принципи і переконання, які закладаються у нас нашими вчителями, так чи інакше визначають наше ставлення до світу, формують наші уявлення та скеровують у подальших мандрах. Ставлення до життєвої проблеми як до задачі, у якої обов’язково є рішення, а то й не одне, суттєво допомагає в дорослому житті…
І ось за це можна безкінечно дякувати таким вчителям, які розвинули уміння мислити конкретно і абстрактно, використовувати різні методи для вирішення завдання, при цьому бути терплячою і наполегливою…
Уклінно дякую, Людмило Іванівно, за Вашу натхнену працю.
ЗНАЙТЕ, ВИ ПРАЦЮВАЛИ НЕДАРМА.
Олена БЄЛОКОНЬ (ГОРБ), суддя Верховного суду України (випускниця Татрабунарської школи №1 імені В.З. Тура в 1993 році)
FACEBOOK
TWITTER
