ПРАЦЯ вчителя складна, важка і надзвичайно відповідальна. Це праця вихователя, праця добрих турботливих батька й матері, щоденна копітна праця з підлітками і юнаками різного характеру і різної психологічної вдачі, яка виконувалась Катериною Пантелеївною Маліцькою повсякденно протягом майже півстоліття.
НАРОДИЛАСЬ Катерина Пантелеївна 14 січня 1926 року в селянській сім’ї Холостенків Пантелея і Ніни у селі Ярославка Аккерманського повіту на Бессарабії. В ці роки Бессарабія була окупована боярською Румунією. Життя було важке, але завдяки сумлінній праці на власній ділянці землі жили не бідно. Катя було найстаршою серед чотирьох доньок Холостенків, вчилась в румунській школі, яку закінчила в 1940 році. А в цьому ж році Бессарабія була звільнена радянськими військами, і приєднана до України. Всі, хто мав освіту 7 класів, таку саму, яку отримала Катерина, автоматично були зараховані учнями 7 класу української школи, відкритих в селі Ярославка та інших селах.
В 1941 році в Аккермані відкрились 9-ти місячні курси, які давали середню освіту, і Катя їх успішно за 5 місяців закінчила.
…І ТУТ розпочалася війна 1941-1945 років. Бессарабія була окупована Німеччиною і знову боярською Румунією. Почалося життя в окупації. Молодих дівчат та хлопців, кому виповнилося 16 років, вивозили на роботу в Німеччину. Завдяки старанню матері Катерину не вивезли, бо «зробили» її на рік молодшою. Можна сказати, Катя народилась вдруге – 14 січня 1927 року. Саме з цією датою вона живе і сьогодні.
В серпні 1944 року Бессарабія була звільнена радянськими військами. Настало мирне життя. Катя готувалась до вступу до Аккерманського сільськогосподарського технікуму, але вчитись в ньому вона не мала матеріальної змоги. Її батька Холостенка Пантелея органи влади включили до списків заможних, яких розкуркулювали і вивозили як ворогів народу в Сибір. Після звільнення з тюрми повернутись до своєї сім’ї він не зміг, бо через важку працю на шахтах Донбасу він помер. Родині стало важче: мати Ніна стала вдовою, господарство конфісковано, як у ворогів народу. Але це не зупинило Катю подати документи на короткострокові курси вчителів початкових класів в місті Білгород-Дністровський (м. Аккерман). Це був 1945 рік. Потреба у вчителях початкових класів, які відкривались у всіх населених пунктах, була гострою.
Після закінчення курсів Катерину з подругами направляють на роботу в гагаузьке село Тарутинського району. Незнання мови гагаузів змусило дівчат вмовити керівників РайУНО (районного управління народної освіти) перенаправити їх на інше місце роботи. Катя вибрала село
Дивізія Тузлівського району (такий був в той час). І вже у січні 1945 року Катерина починає свою діяльність вчителькою початкової школи в селі Дивізія-1.
ПРАЦЮВАТИ було нелегко – класи були з великою кількістю дітей різного віку. Це не злякало молоду наполегливу та старанну спеціалістку. Вона відчувала, що їй бракує педагогичних та методичних знань, тому Катя вирішила продовжити навчання у Білгород-Дністровському вчительському інституті, який через два роки закінчила успішно.
«Я була ніби на сьомому небі. Чемні і добродушні викладачі давали нам все необхідне з педагогіки і методики викладання предметів. Подальша педагогічна діяльність моя була зв’язана з викладанням української мови і літератури», – згадує Катерина Пантелеївна в розмові зі мною.
З лютого 1954-го Катерина Пантелеївна – вчитель української мови і літератури в Дивізійській семирічній школі. Вона вже одружена, в неї є чоловік, Маліцький Ілля Герасимович, житель села Дивізія, фронтовик, з яким вона уклала шлюб в 1949 році. У подружжя вже власний будинок.
Катерині Пантелеївні здавалося, що працювати в середніх класах, викладаючи один предмет, набагато легше, бо більше часу залишається для підготовки до уроків; додаткових занять для учнів, позакласної роботи, що неодмінно сприяє згуртуванню учнів. Але час не стоїть на місці: зміна програм потребувало від вчителя додаткових зусиль для самоосвіти. І Катерина Пантелеївна у 1960 році продовжує гризти граніт педагогічної науки на заочному відділенні Одеського педагогічного інституту імені К.Д. Ушинського. 5 років навчання пролетіли швидко. Вища освіта відкрила нові можливості.
В 1968 році Катерину Пантелеївну призначають заступником директора Дивізійської восьмирічної (тепер) школи з навчально-виховної роботи, і паралельно вона працює в Дивізійській середній школі в селі Дивізія-1. «Спочатку було важко, адже тепер я працюю не просто вчителем української мови і літератури, а керівником-методистом педагогічного колективу. Від мене вимагається багато знань і вмінь педагогічного напряму, націленого на виховання і учнів, і колег», – згадує Катерина Пантеліївна.
На цій посаді вона працює до виходу на пенсію. Через зміни в учбовій програмі – зменшення годин української мови і літератури та збільшення російської мови і літератури – вона вимушена була перейти на викладання російської мови і літератури.
У канікулярний час Катерина Пантелеївна з колегами і учнями їздить на екскурсії по визначних місцях СРСР. Їй пишуть листи колишні випускники школи, які перебувають в лавах Збройних Сил, працюють педагогами в інших школах. Разом з нею працюють її учні – Гордієнко Людмила Георгіївна; а в середній школі – Будуєва Валентина Ісаківна; в Арцизі – Кас’янова Наталія Петрівна; в селі Павлиш Кировоградської області в школі В. Сухомлинського – Маліцький Михайло Іванович.
У 1982 році наступив час виходу на заслужений відпочинок, але Катерина Пантелеївна не втрачає зв’язки зі школою, зараз це Дивізійський ліцей. Її відвідують колеги – Дорошенко Вера Леонтіївна, Будуєва Валентина Ісакієвна, Котляренко Валентина Іванівна, Бабич Наталія Іллівна, колишні учні – Трофіменко Василь Якович, Дорошенко Фросина Олександрівна.
Нажаль, у лютому 2007 року Катерина Пантелеївна залишилась самотньою, пішов у засвіти її любий чоловік. За статусом вона учасник війни 1941-1945 років та вдова інваліда війни. Як керівник ветеранської організації, я теж частий гість у неї.
Шановна Катерино Пантелеївно! Бажаємо Вам міцного здоров’я, мирного неба над головою, дожити до дня Перемоги! Хай швидше закінчується друга у Вашому житті війна та нехай Бог дарує Вам ще багато років у добрі та злагоді!
Валентин ЯНКЕВИЧ, голова ради ветеранів с. Дивізія
Фото з архіву родини Малицьких
FACEBOOK
TWITTER
