Микола та Петро здружилися, незважаючи на те, що перший був весельчак та балакун, здоровань, а Петро був невисокого зросту, зібраний та задумливий. Побратими поважали обох, тому що вони побували в АТО, а Петро навіть потрапив у полон, з якого його обміняли.
Вночі їх підрозділ атакували російські війська. І наземна техніка, і гелікоптери. На ранок стихло.
Петро знайшов Миколу недалеко від свого окопчика. Він лежав і тихо стогнав:
– Як же це тебе? – Петро оглянув, куди потрапили осколки. В плече і в ногу. Справи кепцькі: наші відійшли і треба тягнути побратима з півкілометра, а може й більше. Перев’язав плече, ногу прибинтував до здорової. Знайшов розложисту гілку, поклав зверху побратима і потягнув. Спочатку все було добре, а потім все важче і важче.
– Слухай, друже, не муч себе і мене. Залиш магазин та пару гранат та сам добирайся, – Микола зрозумів, що Петру важко волочити такого здорованя.
– Це в тебе поранення дало в голову, чи ти такий з дитинства? – обурився Петро, і поволок гілку з більшою силою.
Десь застрекотів квадрокоптер. Петро щосили потягнув гіляку до кущів. Наш чи кацапів? На ньому знаків нема. Розвідник? Чи ударний? Краще переховатися. Квадрокоптер полетів, Петро не побачив, в яку сторону.
Спустилися в балку, тягнути стало легше, можна йти у повний зріст. Уже вечоріло, як Петро побачив, що назустріч біжать люди. Швидко зайняв позицію, приготував гранати та помітив жовті стрічки на рукавах. Квадрокоптер був все-таки наш.
Микола ходить вже без палички, та й плече майже не турбує. Дзвонить Дмитру, довго розмовляє, а той тільки слухає. Отакий мовчун.
З розповідей очевидців та учасників подій.
Записав Василь Павлович ГАЛКА
FACEBOOK
TWITTER
