Їхню «буханку» УАЗик добре розмолотило, коли підірвались на міні. Хлопців оглушило, але всі живі. Водій Вітьок, з позивним «Шумахер» був наймолодшим в батальйоні. Закінчив курси водіїв, був призваний до армії, почалась війна, попросився на передову. Любив свою роботу, машина завжди на ходу, міг куди завгодно поїхати за першим викликом. А тепер просто стрілок безлошадний.

– Комбат викликає, – передали йому.

Шумахер неохоче потелепався до комбата: «Щас знову почнуть розпитувати, як це ти недогледів, неуважність викликає такі наслідки».

Ну, а що робити, треба йти. Підійшов до комбата. Той обернувся:

– А, Шумахер! Так дуй в штаб полку, там волонтер пригнав для нас машину. Зрозумів? Одна нога тут, друга – там.

– А яку машину, теж «буханку»?

– Не знаю. Сказали Тойоту, пікап» – відповів комбат.

Шумахер подався в штаб, по дорозі кумекаючи: «Якщо пікап, то це Тойота хай-люкс. Нічого собі!» Він уявив собі сріблястий авто, сучасний, прискорив ходу. В штабі його чекало розчарування. Там стояло темного кольору авто, яке зовсім не співпадало з його уявою. Це був старенький пікап з двомісною кабіною, біля якої стояв дідок років вісімдесяти.

– Ти за машиною? Забирай, – сказав майор, який щойно вийшов зі штабу.

– Чи доїду я на ній до своїх? – подумав Шумахер, підходячи до машини.

– Не бійся, синку, цій машині ціни немає. Вона мені більш як 30 років прослужила, і вам ще послужить. Я її цими руками по гвинтику перебрав. Це перші випуски «хай-люкс», а вони знаєш, які надійні та міцні. Мені вона вже не потрібна, а вам ще послужить.

Старенький дизельок впевнено гурчав, а машина напрочуд легко рухалась, не дивлячись на розбиту важкою технікою дорогу.

Пройшло вже півроку, а старенька Тойота вірою і правдою служить хлопцям. Не ламається й уламки та кулі її обходять. Чи завдяки майстерності Шумахера, чи щирим побажанням колишнього хазяїна. А може все разом? Хто його знає.

З розповідей очевидців та учасників подій

Записав Василь Павлович ГАЛКА

Фото ілюстративне