Кожна добра справа починається з чийогось першого кроку. Повинна знайтися людина, готова зробити її, здатна не тільки згенерувати ідею, але й озвучити і приступити до її втілення. Для музиканта Євгена Жукова очевидне гасло «Моя хата не з краю!» на відміну від байдужого: «Воно тобі потрібно?!» Євгену «треба» завжди. Недарма директорка Татарбунарської дитячої музичної школи Тетяна Савчук стверджує, що з появою Євгена Олександровича в когорті викладачів в творче життя закладу додалися яскраві барви. «Тепер, як кажуть, «нам спокій тільки сниться» – посміхається Тетяна Іванівна і продовжує. – Талановитий, інтелігентний, вихований, і в той же час простий, відкритий, уважний. Поряд з ним мимоволі відчуваєш затишок, як при спілкуванні з близьким другом. Вражає вміння Євгена легко та швидко знаходити порозуміння з усіма викладачами та учнями. Вони ж наголошують на його невтомній працьовитості, постійному пошуку свіжих фарб, чіткості композиторського задуму».

Сам Євген Олександрович вдячний долі, що опинився в Татарбунарах і працює з талановитими професійними колегами: «Саме об’єднаними зусиллями таких небайдужих людей, які завжди підтримують та втілюють в життя корисні та можливі для реалізації ініціативи, ми здатні хоч трохи змінити світ на краще».

– В ці важкі для країни часи, коли росія веде війну з Україною, грабує нашу духовну спадщину, просто хоче знищити нас як націю, дехто вважає правильним, що зараз не може бути ніяких свят, музики та співів.

– Дійсно, – підтвержує Євген, – ми всі маємо не дуже гарний настрій, досі ще перебуваємо у стані шоку та стресу, бо до цього звикнути неможливо. Але людина не може зациклюватися лише на негативі. А нам, музикантам, без реалізації дуже складно. Ми хочемо поділитися своєю творчістю, підтримати людей. Коли ми займаємося музикою або іншим типом творчості, то ми висловлюємо свої емоції. А коли ми виплескуємо емоції назовні, тоді нам стає спокійніше на душі і ми радіємо. Якщо ця радість комусь потрібна – то це вже добре.

Його майстерності, правильному вибору професії, завзятості у своєму вдосконаленні, відданості музиці можна лише по-доброму позаздрити. Друзів та шанувальників у нього вже стільки, що вистачить на невелике місто, таке, як наше. А тих, хто із задоволенням слухає його гру на домрі – у кілька разів більше.

Напевно, це велике щастя знати, що створене, виплекане тобою люблять, ним захоплюються, заслуховуються?

– По суті, вся робота музиканта над твором спрямована до того, щоб воно зазвучало в концертному виконанні. На це ж спрямована все, з чим пов’язаний музикант: педагогіка, методика. Публічний виступ вінчає велику, копітку роботу виконавця-трудівника.

У цей важкий для країни час досвідчений домрист відчув, що його творчість може бути корисною, що можна спробувати зібрати гроші для потреб Збройних сил України під час проведення сольного концерту, про який мріяв давно, тим більше, що його репертуар, як домриста за останні півроку доповнився багатьма патріотичними композиціями, які здатні піднімати бойовий дух захисників та волонтерів.

Ідеєю Євгена серйозно перейнялася очільниця музичного закладу Тетяна Савчук. Залучившись підтримкою керівництва міської ради, вона приклала багато зусиль, щоб добра справа втілилася у життя. Викладачі школи одностайно погодилися стати безпосередніми учасниками благодійного концерту, швидко зорганізувалися та почали старанно й наполегливо репетирувати, розучуючи музичні партії для своїх інструментів.

І ось настав цей хвилюючий та довогоочікуваний день для всіх прихильників музики нашого міста. Звичайно, що через постійну загрозу ракетних бомбардувань благодійний сольний концерт викладача Татарбунарської музичної школи, лауреата міжнародних конкурсів Євгена Жукова з патріотичною назвою “Любіть Україну!” відбувся в укритті. Підвальне приміщення колишнього дискобару на деякий час перетворилося на справжню глядацьку залу. Ще зранку музиканти зробили всі організаційні дії: привезли та налаштували аппаратуру, інструменти, світло, розставили стільці, але неочікуваний погодний сюрприз – дощова злива  – перед початком дійства змусив всіх трохи понервувати. Сила мистецтва перемогла! Істинні її цінителі заповнили всі глядацькі місця. Треба підкреслити, що творчі звіти викладачів та учнів Татарбунарської музичної школи – завжди знаменна подія для Татарбунар, а в данному випадку – це концерт домрової музики, який проводиться вперше та з великою метою під час війни – благодійність.

«Концерт під час війни – це можливість не тільки для слухача відпочити та розслабитися, а і для самих музикантів отримати позитивні емоції від виступу. — вважає Євген. – Головне, щоб люди могли прийти, відволіктися від війни і отримати гарні емоції». І артисти, і глядачі прагнули одного – долучитися до доброї справи – зібрати кошти для Збройних сил України, підтримати нашу армію, яка дарує нам новий день тут, у рідному місті.

Складаючи програму, Євген Жуков зробив акцент на українській класиці та музиці сучасних вітчизняних композиторів: народного артиста України, лауреата Державної премії Тараса Шевченка Мирослава Скорика, Віктора Власова, Костянтина Мяскова, Валерія Івка, Світлани Грицаєнко, які  викликали у слухачів цілу гаму почуттів: від «тихої радості» до «дикого захвату» і навіть потрясіння. Для багатьох глядачів було приємним відкриттям, як багато наших музикантів активізувалися і пишуть високопрофесійну музику, яку дійсно потрібно популяризувати.

Показово, що саме в Татарбунарах на благодійному концерті всі твори композиторки з Черкас Світлани Грицаєнко, які виконували наші музиканти – прем’єрні, тобто вперше були представлені на розсуд слухачів. Це твір «Місто Марії», присвячений пам’яті загиблим українцям внаслідок військових подій на нашій Батьківщині, варіації на тему українсько-польської пісні «Гей, Соколи», присвячений Збройним силам України, фантазія на тему гімна січових стрільців “Ой, у лузі червона калина”, який зараз став новим символом визвольної боротьби українського народу. «Коли ми нещодавно вперше зіграли його перед вимушеними переселенцями, то вони сприйняли його на ура», – пригадує Євген.

Багато номерів концертної програми молодий музикант присвячував своїм дорогим та рідним людям – дідусеві, матусі, коханій дружині, а також своїм вчителям, які навчили його головному – любити те, чим займаєшся.

Апофеозом концерту стало віртуозне виконання музичних творів «Колаж» на теми опери Ж. Бізе «Кармен» та «Кафе Фанконі» Віктора Власова, коли тишу прорізали звуки музичних інструментів ансамблю викладачів музичної школи.

Євген Жуков окрім викладацької діяльності є служителем протестантської християнської Церкви Адвентистів сьомого дня та понад два десятиліття є солістом ансамблю народних інструментів «Адонія», тому у дуеті з Надією Чеботарьовою прозвучав твір Світлани Грицаєнко “У Гетсиманському саду”, а у виконанні сімейного дуету – матері та сина – Тетяни та Євгена Жукових – «Поппурі на духовні теми».

– Отже, пристрасть до музики у вас спадкова? А витоки музичної стихії наші?

– Так, одеські. Для мене домра дорога тим, що з нею пов’язане моє дитинство. Відчув чарівність мелодій із самого народження, – згадує Євген. – Мій дідусь Всеволод Антонович разом зі своїм другом Віктором Косяченко з задоволенням у вільний час після роботи грали на домрі та гітарі багато популярних одеських  мелодій, таких як «Лемончікі», «Бублечки», «Крутится, вертится шар голубой». Музично обдаровані чоловіки були самоучками, разом працювали на найстарішому Одеському машинобудівному заводі «Червона гвардія». Продовжили прищеплювати мені любовь до музики моя мати Тетяна Всеволодівна Жукова – викладачка по класу гитари та скрипки Нерубайської школи мистецтв, та її тітка Лариса Михайлівна Друцко, яка працювала солісткою струнного квартету Херсонської обласної філармонії і викладачем по класу альта в Херсонському музичному училищі. Це не могло позначитися на моїй подальшій життєвій дорозі. Спочатку – музична школа, потім – училище мистецтв і культури імені К.Ф. Данькевича та Національна музична академія імені А. В. Нежданової в Одесі. Так що саме завдяки найріднішим людям я і став музикантом. Династія вийшла свого роду. До речі, мій брат Михайло Жуков теж має музичну освіту по класу баяна.

Жодного прожитого року Євген не шкодує. Кожен із них не був схожий на інший. Особливо останні дев’ять років, коли поряд з ним його кохана Олена, без якої він би не відбувся як музикант, яка подарувала йому сина та дочку. Олена Олександрівна –  місцевий сімейний лікар – зараз знаходиться у відпусці по догляду за дитиною. «Дружина – моя муза, кохання, побут, сім’я та життя. Без її кохання, підтримки, розуміння не досяг би такого творчого рівня», – запевняє Євген. В атмосфері духовності виховують вони разом своїх діточок Владика та Настусю.

– Чого Вам хочеться від життя?

– Миру та стабільності. Щоб Україна була для українців. Мрію про єдність, про достаток, щасливе дитинство, забезпечену старість, мрію про щасливу, багату, незалежну країну, в якій люди повернуться обличчям до Бога та перестануть вживати лайливі слова.

– Що порадите, побажаєте своїм землякам?

– Окрім здоров’я та миру бажаю жити чесно. Жити з Богом. Ця віра завжди мені допомогала.

…Непомітно підганяв час, опускаючи на місто сутінки, ніби заздрив душевному спокою та гармонії, що виникла під час творчої зустрічі. Глядачі на мить забули про невідкладні домашні справи та про призначені зустрічі. Теплі, щирі, вдячні оплески лунали протягом концерту. Це була найвища подяка за чудовий, насправді духовний вечір. За талант. Майстерність, працьовитість. Вірність та відданість рідному краю. Всі учасники концерту – лауреати районних, національних та, навіть, міжнародних конкурсів, викладачі та учні Татарбунарської музичної школи Євген Жуков, Тетяна Савчук, заслужена артистка України Олена Маслова, Надія Чеботарьова, Олена Федорова, Тамара Погорєла, Жанна Боршова, Любов Пислар, Людмила Гавриленко, Олександра Власенко, Вікторія Мукієнко раділи, що своєю творчістю їм вдалося згуртувати містян і зібрати вісім тисяч гривень на допомогу української армії у період війни. На цьому, як зазначив Євген, вони не збираються зупинятися – будуть продовжувати організовувати благодійні концерти заради потреб української армії для перемоги, і після перемоги – збирати кошти на відновлення країни».

Поки існують подібні до наших музикантів подвижники, поки вони створюють без жодного перебільшення великі твори, поки у глядачів захоплює дух від того, як вони грають, українська культура живе. Адже вона, як і українська мова, надійний і найпотужніший фундамент нашої нації.

Марина Ульянкіна

Публікацію підготовлено в рамках проєкту “Ми з України!”,, ініційованого Національною спілкою журналістів України”