«Понад півстоліття я пропрацювала педагогом в школах нашого міста, з яких останні 33 роки – в школі імені Василя Захаровича Тура. Це чудовий, дружній колектив. Я і надалі підтримую зв’язок з прекрасними колегами, цікавлюся буденними справами та шкільним життям, щоденними проблемами учнівського закладу.
Щороку мер міста Глущенко Андрій Петрович нам – ветеранам праці – на День освітянина організовує чудові свята, куди мене завжди запрошують. Я вдячна всім за увагу до мене. Вже майже три роки я не працюю, але колектив школи мене підтримує і морально, і матеріально, щоб допомогти мені подолати всі негаразди.
Ось останній випадок. Зараз я хворію. Провела два місяці в лікарні міста Одеса. Я не відчувала себе самотньою, тому що весь час колеги дзвонили, цікавилися моїм здоров’ям. Коли я повернулася додому, вони мене провідали, поділилися новинами, розпитали про самопочуття.
Я вдячна всьому дружньому колективу за підтримку. В наш час важко знайти такого чуйного колективу, який може допомогти в такому випадку. Ще раз дякую за увагу, піклування і зичу всім здоров’я, оптимізму, миру нам і нашій Україні!»
Людмила Василькіна, ветеран праці, вчитель Татарбунарського ЗЗСО I-III ступенів №1 імені В.З.Тура.
ПРИСВЯТА ВЧИТЕЛЯМ Ми досі жартуєм! Ще б пак! І гострим слівцем володієм, Бо гумор - то правильний знак, що з віком в душі не старієм. Чи є у нас вибір? Аж два! Про другий мовчатимем краще... А перший - відомий в словах: жити і вірити в щастя. Не кличем того, що нема і що неспроможні змінити, не рвем собі душу дарма, а просто радіємо світу. Такі ж бо ми є вчителі, хоча і давно сивочолі, та янголи нас зберегли – за це будьмо вдячними долі! За те, що на схилі життя нам є до когось прихилитись, бо старість - маленьке дитя – не може вона не жалітись. І вік наш недовгий, як день. Нехай ще триває надалі... Шануймо сердечних людей, Що зустріч таку влаштували! Лариса Павлюк
FACEBOOK
TWITTER
