Є люди, які просто випромінюють позитив, поряд з якими приємно бути, і вже від одного погляду на них теж хочеться посміхнутися, веселіше озирнутися на навколишній світ, де, незважаючи ні на що, є багато прекрасного. Ось саме такою і здалася мені при першій зустрічі небайдужа, гарна, ділова Юлія Градинар, яка вже понад чотири місяці очолює волонтерську кухню в Татарбунарській громаді. Саме 28 червня, на День Конституції України виповнилося 120 днів її волонтерської діяльності. За цей час під її керівництвом було приготовлено 26 661 порція їжі для наших героїв.

Події, що відбуваються в нашій країні, не залишають байдужим нікого. Майже вся країна за покликом серця та станом душі стали волонтерами. Серед них і наша сьогоднішня героїня. Називаючи себе невиправним патріотом України, вона щиро вірить в нашу Перемогу і, звичайно, наших хлопців – воїнів світла,  які мужньо захищають країну від російських окупантів. «Кожен працює на своєму фронті, – каже Юлія. – ЗСУ та тероборона захищають нас на передовій, а ми допомагаємо їм в тилу, не перестаємо піклуватися про повноцінне харчування для воїнів. Адже нашим захисникам потрібні сили, щоб виконувати свій обов’язок. Щодня  кожен громадянин громади є важливим елементиком захисту нашої землі. Хтось записався в Територіальну допомогу, хтось плете маскувальні сітки, пече хліб, пиріжки для населення, хтось доставляє продукти та гуманітарну допомогу, а ми з дівчатами щодня готуємо для військових смачні, домашні обіди. Всі наші кухарки – чуйні, небайдужі, привітні, справжні професіонали своєї справи – щоденно працюють над тим, щоб їжа була не тільки смачною, а й корисною», – продовжує свою розповідь Юлія про своїх колег. Вона впевнена, що  допомагаючи нашим захисникам, кожен з нас наближає перемогу над російськими окупантами!

Її волонтерська діяль­ність почалася у перший день весни, коли вона випадково опинилася на волонтерській кухні, де вже завзято трудились працівники Татарбунарського професійно-технічного аграрного училища. Юлія залишилася допомагати готувати, терти, різати, смажити. Дуже засмучувалась, коли псувалися продукти. Минув тиждень, коли депутат міської ради Володимир Гажийський запропонував їй очолити організацію процесу приготування сніданків, обідів та вечері для військовослужбовців та тероборонівців. Юлія і сама зробила висновок, що потрібна відповідальна особа, яка по-господарськи все буде впорядковувати та координувати, здійснювати ретельний облік руху товарів зі складу на кухню Татарбунарської тероборони, з кухні на роздачу щодня.

Півтора місяця Юлія працювала тринадцять годин на добу – з пів сьомого ранку до пів дев’ятого вечора. Вистояти цілий день на ногах дуже тяжко, боліло все – і руки, і спина. Вона запропонувала голові Татарбунарської міської ради Андрію Глущенку задіяти на волонтерській кухні працівників дитячих садків та шкіл кожного населеного пункта громади. Ідею сприйняли та втілили в життя. Зараз у кожного села – свій день. Люди знають, приїжджають. Кухарі з Білолісся працюють в четвер, з Борисівки – в суботу, з Баштанівки – в неділю і т. д. Тепер навіть наші захисники знають, що у суботу точно на вечерю буде запіканка, а у неділю – піцца, бо коли стосується випічки, то жінки готуть те, що в них краще виходить. Наприклад, у борисовчанок – це «бабка», у хазяйновитих жінок з села Дельжилер – це милина, у дівчат зі Спаського – пиріжки.

Минулого тижня Юлія ще раз переконалася, як потрібна людина, яка за всіх і все відповідає.

Коли у четвер, вранці  на трасі Одеса-Рені сталася аварія на заправці, коло в’їзду в Татарбунари, о шостій ранку їй подзвонили чергові – дівчата з Білолісся. Вони дуже переживали, що зривається графік: «Миколаївно, що робити? Не можемо вчасно добратися на роботу, через дорожньо-транспортну пригоду не пускають ніякий транспорт». Швидко, як справжній рятівник, Юлія сіла на велосипед і вперед – на кухню, бо час сніданку ніхто не скасовував. Коли через годину її колеги та помічниці добралися до їдальні, в мене вже і чай кипить, і каша зварена. О восьмій все було розкладено по судочкам, сніданок наші захисники отримали вчасно.

Як ви розумієте, щоб зварити майже 27000 порцій їжі, треба профе­сійний підхід. І він у Юлії є. Вона завжди любила готувати. Із дитинства, і в Одесі під час навчання, і вже в сімейному житті готувати щось смачне – це її відпочинок. Яка б не була змучена, засмучена, на своїй кухні нібито відновлюється. Життєвий принцип – спочатку «людину треба нагодувати», а потім вже приступати до будь-якої справи. Юлія –  випускниця Дмитрівської загально-освітньої школи, опанувала професію кондитера в Одеському торговому училищі, а потім в місті-герої продовжила своє навчання за спе­ціальністю хлібно-булочні вироби в Одеському технологічному коледжі. Нещодавно в її скарбничку дипломів додався ще один з Миколаївського інституту – висококваліфікованого фахівця з готельно-ресторанної справи. Останні роки Юлія як приватний підприємець співпрацювала з відділом освіти, організовувала харчування та доставку продуктів в шкільні та дошкільні заклади Татарбунарської громади. Звичайно, коли почалася війна, школи та дитячі садки припинили свою діяльність, і Юлія залишилася без роботи.

Юлія Миколаїна – сонячна жінка, людина-вогник, яка живе, як годиться. Так, ніби щодня непомітно для всіх складає незримий іспит на право називатися справжньою людиною. Щоб в цьому переконатися, треба просто побути з нею поряд. Тому що «у ваших справах пізнають вас». Де не вистачає сил і натхнення, вона додає свою пару рук. Хоч у справах її здається, що вона має їх щонайменше з десяток. Можу з впевненістю сказати, коли поруч така людина, як Юлія, справа обов’язково зрушить з місця. Здається, і гори можуть рухатися, особливо якщо поруч  такі однодумці, як вихователька гуртожитку ПТАУ Неля Кичук. Неля Вікторівна теж з перших днів війни працювала на кухні, і дуже зраділа, коли до їх команди приєдналася професійний шеф-кухар Юлія Градинар: «Це людина, яка цілком безкоштовно займається громадською діяльністю. Вона дарує всім нам гарний настрій і надає сил на цілий день, дивує оригінальністю страв і смаковими новинками, створює кулінарні шедеври, якими пригощаємо військовослужбовців».

Юлія щиро вдячна всім кухарям, помічникам, волонтерам, водіям, віськовослужбовцям, не може виділити нікого. Для неї всі – найкращі: «Всіх імен не перелічити, але цих облич, імен і голосів я не забуду ніколи, – впевнена Юлія.

Все-таки ми – справ­жній народ, ми – єдині, попри регіональні відмін­ності, любимо та поважаємо свою Вітчизну, мужньо захищаємо її. Під час ро­сійсько-української війни виявилися найкращі національні риси — взаємодопомога,  підтримка, безкорисливість, гуманізм, готовність за будь-яких обставин стати на захист наших спільних інтересів. Нe за гроші та визнання, не за наказом чи примусом, а від щирого серця допомагати нашим захисникам, хто чим може.

Так, крапелька по крапельці, струмок до струмка зливаються в єдину могутню річку добра безкорисливість і самопожертва, від­даність вищим ідеалам і щоденна непомітна копітка праця простих українців, таких як працівники волонтерської кухні Татарбунарської міської територіальної громади. Перемогти такий народ неможливо, як неможливо повернути назад бурхливі річкові води.

Марина Ульянкіна

Публікацію підготовлено в рамках проєкту “Ми з України!”,, ініційованого Національною спілкою журналістів України”