Перебираючи свої папери, випадково наткнулась на цей милий дитячий малюнок. І відразу думка: «Це було до війни…»

…За декілька днів до війни одна маленька дівчинка зайшла до бібліотеки. Спочатку тихенько гралася, а потім сіла до мого столу. Поговорити. Розпитую про дитячий садок, що їли, хто з хлопчиків подобається.

На запитання, що новенького, розповідала вихователька, Ніка з олівцем у руках інформує:

– Ось це наш прапор. Я правильно намалювала?

– Так.

Дівчинка на мить замислилась і біля стягу намалювала хатинку. А потім, піднявши на мене свої великі оченята, повідомила:

– Нам у дитячому садочку розповідали, що дуже давно хати накривали соломою.

На мить знову замислюється і без всякого переходу, запитує:

– А вам якого кольору дах подобається?

– Знаєш, сонечко, я не дуже люблю темні кольори.

Ніка перебирає пальчиками олівці у коробці і витягує рожевий.

– Такий підійде?

Посміхаюсь та киваю головою. Дитина полегшено зітхнула, що догодила тьоті, і старанно розмалювала дах будинку. А потім додала сонечко і зелену травичку.

– Так краще?

Ми б ще трохи поговорили про «особливості архітектури», але прийшла мама і забрала дівчинку додому.

*   *   *

Для мене зараз цей малюнок – надія, що незабаром наші дітки знову будуть гратися у дитячому садочку, ходити до школи, сміятися, читати, спокійно бігати вулицями рідного села і обов’язково – малювати. Малювати будиночки, квіти, маму, тата, друзів.

Все те що ми любимо і називаємо Україною!

Світлана Гриценко