Перебираючи свої папери, випадково наткнулась на цей милий дитячий малюнок. І відразу думка: «Це було до війни…»
…За декілька днів до війни одна маленька дівчинка зайшла до бібліотеки. Спочатку тихенько гралася, а потім сіла до мого столу. Поговорити. Розпитую про дитячий садок, що їли, хто з хлопчиків подобається.
На запитання, що новенького, розповідала вихователька, Ніка з олівцем у руках інформує:
– Ось це наш прапор. Я правильно намалювала?
– Так.
Дівчинка на мить замислилась і біля стягу намалювала хатинку. А потім, піднявши на мене свої великі оченята, повідомила:
– Нам у дитячому садочку розповідали, що дуже давно хати накривали соломою.
На мить знову замислюється і без всякого переходу, запитує:
– А вам якого кольору дах подобається?
– Знаєш, сонечко, я не дуже люблю темні кольори.
Ніка перебирає пальчиками олівці у коробці і витягує рожевий.
– Такий підійде?
Посміхаюсь та киваю головою. Дитина полегшено зітхнула, що догодила тьоті, і старанно розмалювала дах будинку. А потім додала сонечко і зелену травичку.
– Так краще?
Ми б ще трохи поговорили про «особливості архітектури», але прийшла мама і забрала дівчинку додому.
* * *
Для мене зараз цей малюнок – надія, що незабаром наші дітки знову будуть гратися у дитячому садочку, ходити до школи, сміятися, читати, спокійно бігати вулицями рідного села і обов’язково – малювати. Малювати будиночки, квіти, маму, тата, друзів.
Все те що ми любимо і називаємо Україною!
Світлана Гриценко