Усім бабусям
Гуляю, повчаю, наздоганяю, Та за межі ступати забороняю. І як фанатична надміру бабуся, З «шумахерством» звично борюся. Та це лиш розпалює внуків азарт, Сприймається закликом в гру або жарт. Під час диких гонок по вертикалі Онучок рванув від баби подалі. Підходить дівча. Жалісливо скривилось, Бісерним дощиком сльози котились. «Можна, я вас обійму або хоч торкнуся? Ви – наче воскресла моя бабуся. Такі ж окуляри, зморшки, сивини, Онука ласкаво кличете сином. І голос, і сміх однаково схожі, Та тільки вона вже у царстві Божім.» Зі схлипами швидко побігло кудись. …Душа і дитина не стримають сліз. І ноги чомусь заземлило магнітом. Хриплю заспокійливо щось навздогін Аж тут мій «шумахер», задавши розгін Перевертається хвацьким кульбітом! На диво, не пхинькнув, а чітко сказав: «Не плакать. Аварія. Легко упав. І як їй не стидно. Велика й реве. У неї іще одна бабушка є». Хутенько піднявся, забруднення витер, І на повторний віраж – мов би вітер! …Погляньте на хвильку на перехожих: Чи не здається, що ми чимось схожі? Дозволю банальність – вкотре промовить: Вустами дитини правда глаголить. Лариса ПАВЛЮК вересень 2022
FACEBOOK
TWITTER
