Дні і ночі - сиві чайки із вередом:
То летять, то ліниво бредуть невпопад.
...В біло-рожевій фаті кожне дерево.
Цвіте мигдалевий причепурений сад.
За мудрим і вічним природи законом,
Все має цвіт, лиш не засохле, на жаль.
Приходжу сюди із вітальним поклоном,
В забутий куток, де в хмаринках мигдаль.
Щоб тут обнадієно ряст потоптати,
Затамувавши житейську печаль.
Радіти, що в змозі іще забрідати,
В покинутий сад, де небо вінчає мигдаль.
Тут ельфи-метелики в часі застигли,
Зіткавши з пелюсток весільну вуаль.
...Ще стелиться ряст, повертаючи сили.
...Ще не знищили сад, де чарує мигдаль.

Лариса ПАВЛЮК