Дні і ночі - сиві чайки із вередом: То летять, то ліниво бредуть невпопад. ...В біло-рожевій фаті кожне дерево. Цвіте мигдалевий причепурений сад. За мудрим і вічним природи законом, Все має цвіт, лиш не засохле, на жаль. Приходжу сюди із вітальним поклоном, В забутий куток, де в хмаринках мигдаль. Щоб тут обнадієно ряст потоптати, Затамувавши житейську печаль. Радіти, що в змозі іще забрідати, В покинутий сад, де небо вінчає мигдаль. Тут ельфи-метелики в часі застигли, Зіткавши з пелюсток весільну вуаль. ...Ще стелиться ряст, повертаючи сили. ...Ще не знищили сад, де чарує мигдаль. Лариса ПАВЛЮК


















































