- Боже, привіт. Я почув, як Ти кличеш. Прийшов. -Так, увійди. Ненадовго... Тобі ще зарано – Зараз тебе з поля бою везуть. Твою кров Вже зупинили... А ще – перев’язують рани. - Боже, там важко. - Я знаю. І бачив. Болить. Я з кожним з вас від утроби. Від радості мами. Ціле життя, цілий світ... Що руйнується вмить Тими, хто в злобі сп’янів. Україною. Вами. Бачив також, як душа божеволіла з крику – Твоя душа. Разом з криком вцілілих степів. Все в тобі рвалось. І все проростало в велику Силу. І віру. І міць. Крізь горнило років. Ти тут на мить. Ненадовго. Тобі ще зарано. Ти ТАМ потрібен зміцнілий. Сміливий. Своїм. Я лікуватиму з медиком всі твої рани – Тільки живи. І будуй: рід, родину. І дім. ...Очі вдивлялись у двійко очей, що раділи: Марево, сплетене з втоми й недоспаних снів? Він усміхнувся до медиків, сповнений сили, Тої, що всіх нас відродить... Він все зрозумів... Руслан ЛЄСКІВ
FACEBOOK
TWITTER
