Ключем бентежним, як тоді, по небу вертаються додому журавлі. Минулим перейматися не треба – загоюються рани і жалі. Коли насупляться дощами хмари і спогадів по вінця напливе – цілющих квітів нам весна прегарна насипле вщерть – і радість оживе. І заспокоїть: не картайте марно химерну долю за непевний жарт. Колишнє - щира правда, хоч примарна, і справжнім був палкий сердечний жар. Тоді нам щастя мило усміхалось, кохання корабель йшов навмання. На карті неба щось невдало склалось: кермує ж серце, розум – доганя. А навесні вертатись звично будуть із далечі – зимівлі журавлі. І хочеться, щоб двоє серед трощі буднів не опинились на розбитім кораблі. Лариса Павлюк