Ключем бентежним, як тоді, по небу
вертаються додому журавлі.
Минулим перейматися не треба –
загоюються рани і жалі.
 
Коли насупляться дощами хмари
і спогадів по вінця напливе –
цілющих квітів нам весна прегарна
насипле вщерть – і радість оживе.
 
І заспокоїть: не картайте марно
химерну долю за непевний жарт.
Колишнє - щира правда, хоч примарна,
і справжнім був палкий сердечний жар.
 
Тоді нам щастя мило усміхалось,
кохання корабель йшов навмання.
На карті неба щось невдало склалось:
кермує ж серце, розум – доганя.
 
А навесні вертатись звично будуть
із далечі – зимівлі журавлі.
І хочеться, щоб двоє серед трощі буднів
не опинились на розбитім кораблі.

Лариса Павлюк